Перший поділ
5 червня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. Згідно з цією угодою:
- Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі загальною площею 36 тис. км² з населенням 580 тис. чол
- Австрія — Малопольщу і Галичину з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств обшаром 83 тис. км² з 2 650 тис. мешканців. (Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року).
- Росія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславлем, а, окрім цього — частину Ліфляндії, [Латвії], тобто загалом 92 тис. км² площі з 1 300 тис. населення.
Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом. Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої. Протягом 1773—1792 років польський король і прибічники реформ ще марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788—1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:
- Конституційну монархію;
- Особисті свободи та рівні права всім громадянам.
У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні)конфедерацію, і закликали на допомогу царську армію.
Другий поділ
Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні 1793 року.
Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини:
- до Пруссії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії;
- до Росії — українські та білоруські землі;
- Австрійських вимог до уваги не взяли.
Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Придушенням повстання зайнялися пруська та російська армії. У червні 1794 р. царські загони оволоділи Краковом, у серпні — Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу — передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втонули у Віслі. Місяцем раніше в битві під Мацейовіцамиpl на підступах до Варшави узято в полон тяжко пораненого Костюшко; за легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Poloniae (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 листопада 1795 р. король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав відречення від престолу.
Третій поділ
Після придушення повстання у 1795 Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування. Результат ІІІ поділу Польщі призвів до такого:
- до Австрії приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою — Нову Галичину (однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією й Росією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом — ворогами);
- до Росії відійшли Литва, Курляндія, Західна Білорусь та Західна Волинь;
- Пруссія отримала частину Підляшшя й Мазовецьких земель з Варшавою, а також частину Жемайтії.
