Протягом XVII – XVIII ст. у всіх районах Балканського півострова неодноразово спалахували повстання поти турецького панування. Вони мали локальний характер, виникали стихійно, були не досить підготовленими. Ці повстання жорстоко придушувалися турецькими військами.
Головною рушійною силою в повстаннях виступало селянство. Дуже часто в них брало участь й міське населення, духівництво, навіть феодали – християни, .
Наприкінці 40-х років XVII ст., після піввікової бездіяльності, болгари зробили рішучі спроби звільнитися від османського іга. Було укладено таємну угоду про спільні дії з волохами. Також болгари сподівалися на підтримку європейських держав. З цією метою болгарський боярин Петр Паркевич відвідав з таємною дипломатичною місією Польщу, Венецію, Австрію. Поїздка виявилася невдалою. Тільки Венеція погоджувалася допомогти болгарам, однак П. Парцевич розраховував на більше. У 1655 р. він створив таємну спілку балканських християн. Лише пасивність західних країн у черговий раз відстрочила відкритий виступ. Австрія припинила вагатися тільки тоді, коли над нею самою нависла смертельна небезпека.
У 1683 р. турки намагалися взяти Відень, але зазнали під його стінами поразки. Проти Османської імперії утворилася "Священна ліга", до складу якої увійшли Австрія, Венеція, Польща, Росія. Війна з лігою для турків проходила досить невдало. Поразки на фронтах спричинили заколот яничарів і повалення султана.
У Болгарії повним ходом тривала підготовка до повстання. Його центром мала стати стародавня столиця Болгарської держави - Тирново. Символічними виявилися не тільки вибір місця виступу, а й кандидатура його проводиря. Ним став Ростислав Срацимирович, за легендою - нащадок болгарського царя Івана Срацимира. Відвідавши в 1686 р. Москву, він установив тісні контакти з патріархом Московським і пообіцяв сприяти підпорядкуванню православних церков на Балканах Московському патріархатові. У той момент, коли Срацимирович повертався з Росії, підготовлений план повстання виказав зрадник. Почалися "жнива голів".
Османську армію, що прямувала на польський фронт, було кинуто на взяття Тирново. Повстанці не зуміли захистити своє місто. Більше половини його жителів знищили яничари. Поранений Срацимирович вибрався з міської фортеці й переховувався в одному з важкодоступних монастирів. Звідси через три роки він виїхав до Росії.
Виданий зрадником план, очевидно, передбачав одночасне повстання в декількох болгарських містах і регіонах. У цьому переконують час і географія наступних виступів: у 1687 р. взялися до зброї жителі Силістри й Нікополя, у 1688 р. спалахнуло потужне повстання в місті Чипровець.
Чипровецьке повстання розпочалося після успішного наступу австрійських військ. Вибивши турків із Белграда, австрійці рушили в південному напрямі й наблизилися до болгарських земель, їхній подальший наступ, згідно з австрійсько-болгарською взаємною домовленістю, мав підтримати національно-визвольний рух у запіллі османських військ. Але в розпалі Чипровецького повстання плани австрійського командування раптом змінилися.
Після поразки Туреччини у війні з Росією була звільнена Болгарія (1877-78 рр.).. За Сан-Стефанского мирного договору (3 березня 1878 р.), Республіка Болгарія отримала статус самоврядного князівства. 13 липня 1878 - прийнятий Берлінський трактат. Згідно з цим документом, Північна Болгарія (від Дунаю до Балканських гір) оголошувалася автономним державою, а Південна Болгарія (Східна Румелія) залишилася під владою турецького султана, отримавши адміністративну автономію.Первим князем був обраний німецький принц Олександр Батгенберг, що був у родинних зв'язках з будинком Романових і британської монархічної родиною. У 1887 р. на престолі його змінив принц Фердинанд I з династії Саке-Кобург Готський.
У 1879 р. було утворено Болгарське князівство, зберігало васальну залежність від Турціі.В Тирново 22 лютого 1879 було скликані Установчі збори, що прийняло одну з найбільш передових конституцій того часу. 29 квітня 1879 збори обрали на болгарський трон принца Олександра Баттенберг (1879-1886), сина правителя Гессен-Дармштадтського князівства.
