Основні напрями й мета зовнішньої політики Російської імперії
У зовнішній політиці Російської імперії за Катерини II виокремилися два етапи, розмежовані французькою революцією кінця XVIII ст.
На першому етапі головною метою зовнішньої політики Катерини II було зміцнення впливу в Європі, де основним суперником на той час стала Франція, а також приєднання нових земель за рахунок сусідніх держав. Протидіючи цьому, французький уряд провадив політику створення «східного бар'єру» підтримкою Швеції, Речі Посполитої, Османської імперії. Тому основними напрямами зовнішньої політики Росії, навколо яких концентрувалися зусилля царського уряду, були:
• боротьба проти Османської імперії з метою оволодіння узбережжям Чорного моря з Кримом, вихід до Кавказького хребта;
• протидія намаганням Швеції повернути втрачені землі;
• участь у боротьбі за підкорення ослабленої Речі Посполитої.
Реалізація цих планів мала звести нанівець задум Франції ослабити та ізолювати Російську імперію.
Революція у Франції 1789-1799 pp. змусила монархів Європи замислитися над тим, як не допустити поширення її впливу на свої країни. Катерина II взяла найактивнішу участь у боротьбі проти революційної Франції.
