Серед прихильників Д. Вікліфа був і магістр Празького університету Ян Гус (1371-1415). Незважаючи на своє селянське походження, він успішно закінчив університет у Празі й був посвячений у сан священика й призначений проповідником Віфлеємської каплиці. Так Ян Гус дістав можливість впливати не лише на студентів університету, а й на інші верстви населення Праги, внаслідок чого його діяльність набула для Чехії дійсно національного значення. А оскільки Я. Гус своїм бездоганно праведним життям, глибоким релігійним натхненням і прагненням повернути церкві її первозданну чистоту вирізнявся серед інших священнослужителів, його вплив на маси постійно зростав.
Ім'я проповідника стало відомим далеко за межами столиці. Більшість чеського населення вважала Яна Гуса своїм духовним пастирем і була готова на жертви заради його вчення. Виступаючи з критикою римо-католицької церкви та папства, Я. Гус указував на те, що спасіння людини визначається волею Божою й не потребує армії священнослужителів. Протиставляючи Римську курію й католицький клір діяльності Ісуса Христа та перших християнських громад, Я. Гус доводив, що папа Римський не може бути "намісником Бога на землі", а тому існування очолюваної ним церковної ієрархії безпідставне. Твердження Я. Гуса про необхідність створення чеської церкви, підпорядкованої лише королю, підривало авторитет папства. Моральні норми для визначення належності до християнства, сформульовані Я. Гусом, стали потужною зброєю в руках реформаторів церкви.
Король Чехії Вацлав IV (1378-1419), позбавлений у 1400 р. імператорського трону, підтримував із політичних міркувань прихильників реформації, а більшість чехів - лінію монарха. За умов, коли німецьке населення вважало, що всі чехи стали єретиками, чеські магістри почали домагатися реформи Празького університету. Вацлав IV підписав Кутногорський декрет (1409), згідно з яким німці в університеті позбавлялися своїх привілеїв. Тоді німецькі магістри, бакалаври й студенти залишили Прагу й подалися до новозаснованого університету в Лейпцигу. Празький університет став центром діяльності прихильників Реформації.
Перебуваючи у вигнанні (1408) Я. Гус написав ряд творів, де висловив думки, що стали основоположними для всіх наступних церковних реформаторів: Священне Писання має бути єдиною основою в справах віри та християнських обрядів; індульгенція (куплені за гроші папські відкупні грамоти від гріхів) не може мати ніякого значення без справжнього покаяння грішника; духовенство необхідно позбавити церковного майна; світська влада папи незаконна; безгрішність папи навіть у вирішенні церковних питань — не безумовна; причастя мирян під обома видами допустиме; основну роль у справі спасіння мала відігравати особиста переконаність.
Вчення Яна Гуса полягало в тому, що наявний порядок у церкві необхідно змінити, а люди мають повернутися до того життя, яке заповідав Христос, у суспільстві не повинно бути несправедливості, експлуатації та безморальності. Засоби досягнення накресленої мети, на думку Я. Гуса, мають бути мирними, але можливе й застосування сили. Невдовзі архієпископ Празький заявив, що висловлювання реформатора підбурюють до несправедливих дій, а тому підпадають під суд інквізиції. Папа Римський видав буллу на його прокляття.
Ідеї Реформації, що дедалі більше поширювалися в чеському суспільстві, стали проявлятися і в конкретних ситуаціях. Так, приїзд представників папи для продажу індульгенцій (1412) викликав масові виступи пражан. Власті стратили трьох міщан, а Я. Гус був підданий анафемі. Він мусив залишити Прагу, оскільки місту загрожував інтердикт. Ян Гус відтепер мав вибирати: припинити чи продовжувати свою реформаторську діяльність. Саме так постало питання, коли в 1414 р. його запросили на церковний собор у Констанці. Я. Гус майже без вагань погодився, підкреслюючи цим рішенням, що не збирається відступати від свого вчення, в якому закликав усіх: "Шукай правду, слухай правду, навчайся правді, люби правду, дотримуйся правди, захищай правду аж до смерті, бо правда звільнить тебе від гріха, від чорта, від смерті душі, і нарешті, від смерті вічної".
Знехтувавши власною безпекою, Я. Гус вирушив до Констанци, де виправдалися найгірші побоювання його друзів. Я. Гуса засудили наперед і позбавили можливості вести дискусію. Йому було запропоновано: зректися свого вчення або вмерти. Коли на третьому засіданні він відмовився зректися, імператор Сигізмунд (Жигмонд) наказав судити Я. Гуса як єретика. Після обряду позбавлення священицького сану (6 липня 1415 р.) він був засуджений до спалення. Під час страти він молився за себе й за своїх ворогів. Невдовзі за вироком інквізиції загинув на вогнищі і його друг Ієронім Празький.
