Після смерті Василія III на московському престолі опинився його трирічний син Іван IV (1533—1584 рр.), а фактично державою керувала його мати Олена Глинська. Вона намагалася зберегти владу для свого сина, долаючи боярські змови. У 1538 р. Олена Глинська раптово вмерла (за переказами, її отруїли). Фактично влада перейшла до конкуруючих боярських угруповань.
Ця боротьба наклала відбиток на характер майбутнього царя.
Постать в історії
Доля московського царя Івана IV Грозного — приклад того, як розумна талановита людина поступово деградує під впливом середовища. З раннього дитинства оточений лестощами та брехнею, зрадами та інтригами, Іван IV не вірив нікому, не мав постійних друзів і ворогів. Його політика змінювалася від розроблення реформ із “Вибраною радою” через опричний терор до звичайних убивств тих, хто йому заважав. У 54 роки він виглядав як старець, його здоров'я було зруйноване розпустою й пияцтвом. Убивство власного сина в нападі люті — ось до чого дійшла ця людина наприкінці свого життя.
Боярське безвладдя тривало в Московському царстві до 1547 р., коли Іван IV вінчався на царство та був офіційно проголошений царем.
Ситуація в країні вимагала нагальних заходів із наведення ладу, встановлення миру між боярською аристократією та дворянами. З метою примирення Іван IV створив “Вибрану раду”, до якої входили представники дворян, церкви, бояр. “Вибрана рада” розробляла проекти реформ, які мали зміцнити державу та посилити владу царя.
3. Посилення дворянства
Ще в роки дитинства Іван IV побачив і зрозумів, що бояри ніколи не стануть опорою царської влади, тому він вирішив спертися на дворянство, яке цілковито залежало від його ласки.
У 1549 р. в Москві у царських палатах зібрався земський собор. Собор не обмежував владу царя, а був дорадчим органом, до якого входили представники всіх станів окрім селянства.
На цьому соборі примирення, як його називали, Іван IV різко засудив бояр за їхні зловживання і заявив, що вибачає їм минулі провини і зради. Цар оголосив про підготовку нового збірника законів — Судебника, який мав закріпити ті зміни, що їх збирався запровадити цар.
Думний дяк Іван Пересвєтов, за пропозицією царя, подав проект цих реформ. Зразком для здійснення змін він уважав Османську імперію, в якій султан користувався необмеженою владою, а всі піддані вважалися його рабами. Він передбачав обмежити у Московії владу і силу бояр, спираючись на дворян. Цих останніх, уважав Пересвєтов, треба було всіляко підтримувати, висувати на державні посади. Основою армії теж мало стати дворянське військо. За свою службу цареві дворяни мали отримувати платню.
4. Держава і церква
Православна церква посідала панівне становище в Московському царстві. Вона підтримувала царя в його боротьбі за зміцнення держави. У XVI ст. на Москву дивилися як на світовий центр православ'я, “третій Рим”.
Наприкінці XV — на початку XVI ст. в середовищі православної церкви стали поширюватися погляди про необхідність змін у відносинах між церквою та державою — єресі. Ці єресі за характером наближалися до західноєвропейського реформаторського руху. Вирізнялися два напрями — “йосифляни” та “нестяжателі”.
Лідером “нестяжателів” був Ніл Сорський. Виступаючи за моральне очищення церкви, проти переслідування єретиків, він уважав, що церква не повинна володіти землями й монастирями, а має віддати їх державі й зосередитися на духовному вдосконаленні себе та мирян.
Погляди “йосифлян” сформулював ігумен Волоцького монастиря Йосиф. Він гнівно засуджував єретиків, які прагнули послабити церкву, вимагав боротися проти них до кінця, захищав монастирське землеволодіння. Йосиф хотів піднести авторитет церкви в суспільстві через посилення дисципліни в монастирях, знищення будь-якого вільнодумства, закликав до союзу церкви з царською владою. Найбільш небезпечним вільнодумством він уважав “нестяжательство”.
Царська влада підтримала “йосифлян”. Натомість Йосиф Волоцький висунув ідею божественного походження царської влади.
Стоглавий собор 1551 р. (його рішення було записано у 100 розділах) закріпив право церкви володіти землями. Проте Іван IV зумів домогтися положення, за яким нові землі церква могла отримувати лише з дозволу царя, і цим підняв авторитет своєї влади.
5. Реформи Івана IV
Заснована Іваном IV “Вибрана рада” розгорнула діяльність із проведення реформ у Московському царстві.
На земському соборі 1550 р. було затверджено новий Судебник, який посилив централізацію державного управління. Він обмежував владу намісників, звільняв дворян від їхнього суду. Судебник підтвердив право переходу селян від одного до іншого володаря один раз на рік — у Юріїв день, але збільшив суму, яку селяни мали сплачувати попередньому власникові.
Виникли нові органи центрального державного управління — прикази. У них зосереджувалось управління окремими галузями економіки й політики. Керівників приказів призначав цар. Найважливішими серед цих нових органів були Посольський приказ (зовнішня політика), Розрядний (формування дворянського війська), Помісний (боярське землеволодіння), Стрілецький (організація стрілецького війська).
У 1556 р. “Вибрана рада” ліквідувала систему “кормлінь”, за якою місцеві жителі утримували намісника, і створила місцеве самоврядування з “виборних людей”, які призначалися з дворян.
Було здійснено військову реформу. Створювалися піше стрілецьке військо й “вибрана тисяча” — особиста царська гвардія із дворян. Вони стали особистою охороною царя. Відтоді цар не залежав од боярського ополчення. Стрілецькі загони мешкали в окремій слободі, отримували регулярну платню, поділялися на 6 полків по 500 вояків. Були озброєні пищалями та бердишами.
У 1556 р. було видано “Уложення про службу”. Згідно з ним і для дворян-поміщиків, і для бояр-вотчинників запроваджувалась обов'язкова військова служба терміном 15 років. За несення служби належала платня. З кожних 150 десятин землевласник повинен був виставляти одного кіннотника.
6. Опричнина
У 1558 р. цар Іван IV розпочав Лівонську війну за вихід до Балтійського моря. Одначе після перших перемог московські війська почали відступати, а полководець князь А. Курбський перейшов на бік ворога. Розлючений цар Іван IV, якого називали Грозним, усюди вбачав зраду, карав винних і невинних.
З 1564 р. у Московському царстві встановилася опричнина (від давньорус. "опрічь" - "крім", що в XIV-XV ст. позначало особливі володіння, виділені в користування членам великокнязівського роду) — система заходів, спрямована на зміцнення царської влади. Сутність опричнини полягала в тому, що Іван IV Грозний, налякавши мешканців Москви своїм раптовим відбуттям до Александровської слободи, удався до масових репресій, страт, земельних конфіскацій, придушуючи опір тих, хто заважав його необмеженій владі.
Цар отримував у володіння частину земель — опричнину, решта земель — земщина належала боярам. Опричнина постійно зростала за рахунок приєднання нових земель земщини. Опричне військо вбивало тисячі людей по всій країні. Лише в Москві Іван Грозний стратив, буцімто за зраду, 120 бояр і навіть митрополита. Така ж доля спіткала й міста — Новгород, Клин, Твер. Дуже багато людей у поведінці царя в роки опричнини помічали ознаки психічної хвороби.
У 1577 р. цар заборонив опричнину, стратив багатьох опричників і навіть заборонив про неї згадувати. Одначе цареві опричнина принесла велику користь. Завдяки їй Іван Грозний посилив свою владу, остаточно знищив боярську опозицію. Скільки ж людей загинуло за роки опричного терору в Московському царстві? Сучасники-іноземці вважали, що понад 10 тис. осіб. Цікавим свідченням про страти тих часів стали “синодики” (списки на поминання), що їх розсилав на поминання душ страчених Іван IV до монастирів. За підрахунками істориків, кількість осіб, згаданих у тих “синодиках” побожним Іваном IV, перевищувала 4 тис. Ці списки стали справжньою книгою пам'яті тих лихоліть.
