Нейтраліте́т (нім. Neutralität, від лат. neuter ні той, ні інший), — юридичний і політичний статус держави, яка зобов'язується не брати участі у війні між іншими державами, а в мирний час — відмова від участі у військових блоках.
Нейтралітет у міжнародному праві Статут ООН визначає як один з інститутів міжнародного права, побудований на визнанні прав нейтральної держави [1, с. 144]:
– на територіальну недоторканність і цілісність держави;
– на власні збройні сили, чисельність яких не перевищує потреб самооборони;
– на надання нею притулку біженцям і постраждалим внаслідок конфліктів;
– на економічну допомогу інших держав, якщо це не порушує її нейтралітету; а також її юридичних обов’язків:
– здійснювати миролюбну зовнішню політику, розвивати дружні взаємини з усіма без винятку державами, сприяти зміцненню загальних миру та безпеки;
– на практиці доводити готовність здійснювати міжнародне співробітництво з вирішення економічних, соціальних, культурних і гуманітарних проблем, сприяти та розвивати повагу до прав і основних свобод усіх без винятку людей, незалежно від раси, статі, мови та релігії;
– вирішувати міжнародні спори мирними засобами, спрямованими на зміцнення миру, безпеки і справедливості, утримуватися в міжнародних відносинах від погроз силою і від її застосування.
Міжнародне право вирізняє кілька форм нейтралітету [4, с. 207]:
1) воєнний (евентуальний) нейтралітет – неучасть у воєнному конфлікті; цей статус визначає позицію держави стосовно конкретного конфлікту, але стосовно іншого – ця позиція може змінюватися без порушення норм міжнародного права;
2) постійний нейтралітет – неучасть у будь-яких воєнних конфліктах (єдиним дозволеним для держави з постійним нейтралітетом видом воєнного конфлікту є оборонна війна − коли вона збігається з індивідуальною самообороною), у воєнних блоках і союзах, діяльність яких спрямована проти інших держав; постійний нейтралітет передбачає також протидію втягуванню у війну, недопущення іноземного втручання у внутрішні справи, створення на власній території іноземних військових баз і формування загонів воюючих сторін, передачі воюючим сторонам техніки та боєприпасів; у випадку порушення цих правил воюючі сторони вправі вважати територію нейтральної держави театром воєнних дій;
3) неприєднання (позаблоковість) − відмова від вступу до воєнних союзів без будь-яких гарантій або міжнародного визнання такого статусу іншими державами.
Слід додати, що після завершення холодної війни у сфері міжнародної безпеки відбулися істотні зміни, що впливають на визначення державами своїх позицій у сфері безпеки, а сааме [11, с. 34]:
– «деідеологізація» міжнародного права;
– зникнення біполярного світу;
– поява нової сторони воєнних конфліктів – міжнародного тероризму;
– потреба активної участі у процесах економічної і політичної глобалізації, миротворчих операціях ООН, усуненні джерел напруженості у світі.
Поточні нейтральні країни є:
- Австрія — щоб підтримувати зовнішню незалежність і недоторканність меж (чітко сформовано по образу Швейцарського нейтралітету).
- Коста-Ріка — нейтральна країна починаючи з 1949, після відміни його війська.
- Фінляндія — роблячи найстарішою нейтральною країною у світі.
- Ірландія — нейтральна країна у 1937.
- Швеція — не має війн починаючи із закінчення втягування її в Наполеонівські Війни, починаючи з 1814, роблячи найстарішою нейтральною країною у світі.
- Швейцарія — має постійний, і озброєний нейтралітет, проектувався, щоб гарантувати зовнішню безпеку. Швейцарія — друга найстаріша нейтральна країна у світі; Його нейтралітет був встановлений Конгресом у Відні починаючи з 1815.
- Туркменістан — оголосив свій постійний нейтралітет і формально визнав це ООН. Це сталося 12 грудня 1995 року.