пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

I семестр:
» пмб

сучасні виклики міжнародному миру та безпеці

Збройні конфлікти. Наводяться дані про кількість, регіональний поділ, причини та наслідки збройних конфліктів у 2001р., у т.ч. чисельність загиблих, біженців, вплив на безпеку та стабільність у регіонах. Робиться висновок про нездатність урядів використати всі наявні сили та ефективно боротися проти невеликих і мобільних формувань противника.

Запобігання конфліктам, їх урегулювання та вирішення. Аналізуються сучасні умови діяльності з запобігання конфліктам, боротьби з тероризмом, у яких іде формування нових, раніше суперечливих, стосунків між державами, нової парадигми в міжнародній політиці. Наводяться дані про миротворчі місії ООН та інших міжнародних організацій. Робиться висновок про необхідність зосередження уваги світової спільноти на діях із запобігання тероризму, що охоплюють заходи, спрямовані на припинення діяльності міжнародної терористичної мережі, перекриття джерел фінансової, політичної і військової підтримки терористів та, наскільки це можливо, їх затримання до того, як вони вчинять терористичні акти.

Військовий аспект діяльності Європейського Союзу. Робиться аналіз діяльності ЄС із вдосконалення Спільної зовнішньої політики та політики безпеки, а також створення в її рамках Європейської політики безпеки і оборони. Акцентується увага на невирішених проблемах, зокрема — наявності політичних і фінансових перешкод у забезпеченні можливостей Європейських сил швидкого реагування (маються на увазі розвідка, тилове забезпечення, зв’язок, стратегічні перевезення), а також доступу ЄС до ресурсів і можливостей НATO.

Демократичний контроль над сферою безпеки. Аналізуються політичні та ресурсні чинники, що сприяють або стримують реформи в секторі безпеки. Наводяться висновки стосовно важливості його реформування, а також пропозиції з покращання цього процесу.

Санкції з боку ООН та ЄС. Аналізується широкий спектр санкцій ООН та ЄС, робиться висновок про те, що існує багато перешкод перетворенню санкцій ООН на дієвий інструмент розв’язання конфліктів, ефективний засіб впливу на поведінку тих, проти кого вони спрямовані, особливо, якщо санкції застосовують не в комплексі з іншими заходами. Наводяться приклади та переваги застосування ЄС власного підходу до санкцій як складової його Спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

Військові витрати. Наводяться узагальнені дані про структуру та обсяги військових витрат у світі, причини, що призводять до їх зростання, основні тенденції і наслідки для національних економік.

Виробництво озброєнь. Аналізуються головні результати виробництва озброєнь у світі, тенденції в оборонній промисловості розвинутих і перехідних країн на фоні процесів глобалізації, оцінюються перспективи інтернаціоналізації оборонної промисловості.

Поставки озброєнь. Наводяться узагальнені дані про світові експорт, імпорт озброєнь, їх структуру та обсяги. Аналізуються можливості євро-атлантичної промислової кооперації. Робиться висновок про необхідність підвищення прозорості поставок озброєнь.

Контроль над озброєннями. Розглядаються характерні риси контролю над озброєннями. Більш детально аналізуються дії США в рамках договірних документів з контролю над озброєннями. Робиться висновок про те, що контроль над озброєннями, хоча й буде відігравати, як очікується, опосередковану та допоміжну роль — як один з інструментів для застосування у війні проти тероризму, — але його присутність і вплив будуть відчуватися в інших сферах міжнародної безпеки.

Контроль над ядерними озброєннями та протиракетна оборона. Робиться аналіз програми ПРО США, взаємодії США та Росії з питань контролю над стратегічними ядерними озброєннями. Привертається увага до стурбованості багатьох країн виразною незацікавленістю США в багатосторонніх договорах, що робить невизначеними перспективи суттєвих скорочень озброєнь і побудови системи міжнародної безпеки на засадах стабільності, стриманості в розвитку національних систем безпеки.

Використання космосу у воєнних цілях. Аналізуються структура та кількісні показники космічних програм провідних у цій галузі країн, тенденції і перспективи діяльності із запобігання гонці озброєнь у відкритому космосі, її зв’язок з програмами протиракетної оборони.

Контроль над звичайними озброєннями. Розглядаються характеристики процесу контролю над звичайними озброєннями, заходи зміцнення довіри та безпеки в європейському та азійському регіонах. Робиться огляд дії основних договірних документів у цій сфері.

Багатосторонній експортний контроль. Привертається увага до того факту, що тероризм і можливість доступу терористичних організації до зброї масового ураження перетворюються на головні загрози сучасному світу. Робиться висновок про підвищення ролі експортного контролю, для чого необхідним є: вдосконалення процедур обміну інформацією стосовно ліцензування та забезпечення виконання його умов; вироблення більш узгодженого підходу до оцінки ризиків і визначення програм, що викликають занепокоєння; вироблення спільних підходів до контролю над кінцевими споживачами; застосування заходів контролю до нових форм торгівлі, що виникають на ринку.

Значною проблемою сучасності залишається створення надійних та ефективних систем глобальної і регіональної безпеки. Особливо — з урахуванням багатьох аспектів світових глобалізаційних тенденцій. Теракти в США довели, що норми, процедури, механізми та інститути існуючої системи безпеки виявилися неготовими ефективно протидіяти цій загрозі. Терористичні акції виявляються більш системними (охоплюючи єдиною координацією весь цикл “мотивація-підготовка-здійснення”), ніж відповіді на них (де діяльність із запобігання тероризму, конфліктам та їх урегулювання, сили та засоби розпорошені по багатьох міжнародних організаціях, окремих країнах, слабко координуються, їх удосконалення залежить від суперечливих політичних та економічних обмежень, знаходиться під тиском бюрократичних процедур).

У цьому сенсі, схильність США до односторонніх дій, їх спроби “перетягнути” на себе центральну роль у протистоянні тероризму мають як негативні, так і позитивні аспекти. З одного боку, не можуть не насторожувати спроби закріпити однополюсну модель світу, що склалася після закінчення холодної війни. Справа в тому, що односторонні дії (навіть із залученням коаліційних сил) призводять до зміцнення позицій саме США (не лише політичних, а й економічних) у конфліктних регіонах, переводячи проблеми з воєнно-політичної сфери до площини економічних стосунків, міжнародної економічної конкуренції. А в багатьох випадках приховані проблеми і полягають саме в економічній сфері. За законами діалектики, така ситуація викликає появу протидії, іншого полюса (полюсів), причому, не завжди конструктивних.

Це порушує баланс міжнародної системи безпеки, викликає опір не лише з боку тих, проти кого ведеться боротьба, а й решти світу, навіть з боку союзників (прикладом є суперечки між США та Францією і Німеччиною напередодні операції в Іраку). Така модель не лише не зміцнює стабільність, а й веде до її руйнування. За висновками експертів СІПРІ, збереження осередків регіональної напруженості влаштовує, перш за все, самі США, мотивуючи потребу посилення їх присутності в конфліктних регіонах.

З іншого боку, жодна міжнародна організація, у т.ч. ООН (не говорячи вже про окрему країну), не здатні самотужки, без участі США, ні вести повномасштабну діяльність з забезпечення глобальної безпеки (в усіх її аспектах), ні очолити її, ні ефективно координувати діяльність багатьох організацій і країн. Зосередження у США функцій провідного гравця у сфері безпеки надає цим функціям таких властивостей, як оперативність, забезпеченість ресурсами, ефективне використання військових можливостей. Більше того, в ідеалі, дослідження різних аспектів функціонування такої моделі, може дати можливість сформулювати вимоги та напрями вдосконалення ООН, регіональних центрів, усієї системи забезпечення безпеки.

Інша проблема пов’язана з відповіддю на питання: а з чим, власне, боротися; що є найбільш прийнятним, ефективнішим — боротьба з причинами, що породжують негативні явища, чи із самими негативними явищами та їх наслідками? В матеріалах СІПРІ наводяться результати досліджень Комісії фонду Карнегі із запобігання смертоносним конфліктам, з яких випливає, що міжнародне співтовариство витратило приблизно $200 млрд. на сім крупних воєнних втручань у 1990-х роках, тоді як превентивні дії у кожному випадку могли б зберегти міжнародному співтовариству майже $130 млрд. Справді, слід відзначити помітне зростання інтересу до сфери діяльності із запобіганні конфліктам, тероризму. Проте, цей інтерес і, відповідно, запобіжна діяльність залишаються дещо обмеженими.

Розглянемо, наприклад, визначення, що міститься у Щорічнику СІПРІ: “Запобігання конфліктам може бути визначене як політичні, економічні або воєнні дії, що ведуться третіми сторонами з метою утримання внутрішньодержавних чи міждержавних протиріч від ескалації до насильства”. На наш погляд, акцент на “утриманні ... від ескалації до насильства” дещо звужує цю сферу діяльності, обмежує її ефективність.

Переростанню протиріч у насильство передує зародження самих протиріч. Як боротися з цим? Так, існують міжнародні програми допомоги розвитку, форуми з обговорення та вирішення проблемних питань. Але їх діяльність поки що слабо пов’язана між собою, з діяльністю в галузі силового вирішення конфліктів, протидії тероризму. Тобто вона не є системною і, відповідно, не призводить до системного результату — потрібного рівня безпеки. Але саме такий виклик — системність, координація, оперативність, дія на випередження — кидає сучасний тероризм світовій спільноті.

Крім того, можна не погодитися з таким висновком експертів СІПРІ: “...теракти не були війною проти глобалізації. Вони не були виступом бідних проти багатих, хоча волаючі контрасти в розвитку та доходах між купкою країн з високим рівнем життя ... і рештою світу мають важливе значення для розуміння суті конфліктів. ... Шукаючи адекватні відповіді на цю нову загрозу, важливо уникати рішень, що грунтуються на вірі в те, що джерелом загроз є конкретні внутрішні умови або такі фундаментальні проблеми, як рівень життя чи несправедливий розподіл між багатою Північчю та бідним Півднем”. Слід визнати, що далеко не всі бідні підтримують тероризм. Але й не всі багаті — у захопленні від сучасних методів боротьби з цим явищем. Треба бути свідомими того, що світове розшарування в рівнях добробуту з разючим розривом між бідними та багатими є живильним середовищем для виникнення суперечок, поповнення лав обурених, з яких рекрутуються та виховуються терористичні елементи. Не вирішуючи цю проблему, не можна на глобальному рівні всерйоз розраховувати на успіхи в протистоянні викликам безпеці.

Питання про методи та напрями протидії загрозам не є простим і однозначним. По-перше, як завжди, виникає питання про забезпеченість потрібних заходів ресурсами (людськими, фінансовими, матеріально-технічними, інформаційними, правовими). Тому широта та глибина комплексу заходів охоплюють, як правило, лише ту частину повного циклу дії негативних чинників (зародження, виникнення, ескалація, вплив, наслідки), на яку вистачає існуючих ресурсів. По-друге, не завжди взагалі можливо протидіяти загрозам на ранніх стадіях, бо кожна з них має свій часовий ряд і структурну особливість: одна знаходиться на стадії зародження протиріч, історія виникнення коренів іншої вимірюється століттями; підгрунтям однієї є суто економічні розбіжності в інтересах сторін, іншої — цілий комплекс етнічних, економічних, політичних протиріч, виявити які на ранніх стадіях дуже складно (хоча й можливо); у протидії одній загрозі зацікавлені практично всі суб’єкти міжнародної діяльності (боротьба з тероризмом), а протидія іншій негативним чином зачіпає певні інтереси окремих гравців (наприклад, зменшення атмосферних викидів). Тому підхід до проблем забезпечення безпеки має бути, по-перше, системним, по-друге, конкретним і, по-третє, відповідальним.

Якщо говорити про адаптацію систем безпеки до нових викликів, то слід визначитися з напрямами реформування цієї сфери, принципами, загальними правилами. Це стосується як колективних, так і національних систем безпеки. У цій сфері проблем дуже багато. Одна з них — співвідношення між функціональною доцільністю у сфері безпеки та спрямованістю на демократичні перетворення. На відміну від діяльності в інерційній галузі демократизації суспільства, заходи, що зумовлюються функціональною доцільністю (створення силових структур, вдосконалення їх діяльності тощо) мають, як правило, короткий період реалізації і завершуються конкретними (відчутними) результатами. Якщо ці заходи супроводжуються відповідним зростанням ролі демократичних інститутів суспільства, демократичного контролю над силовими структурами (і державою взагалі) — немає питань. Але, якщо держава не дотримується цього правила, якщо влада опікується лише збереженням своїх позицій і заради цього йде на посилення апарату примушення, виправдовуючи свої дії функціональною доцільністю, — суспільство очікують великі труднощі.

Апарат примушення за цих умов зростає до самодостатнього, перетворюється на “державу в державі”, отримуючи важелі вирішального впливу на ситуацію у країні, і тим самим — можливість реалізації передусім власних інтересів. Зрозуміло, що про жодну демократію за таких умов не може бути й мови. Ще більш небезпечною є ситуація, коли доцільність боротьби з тероризмом починає сприйматися суспільством як виправдання дій з придушення політичної опозиції, прав і свобод людини.

Проблемною залишається сфера контролю над розповсюдженням озброєнь. Вона тісно взаємопов’язана з іншими проблемними сферами, такими, як: дотримання прав людини в конфліктних регіонах; примушення до цього окремих країн, режимів або певних політичних сил; реформи систем безпеки та роззброєння; виробництво озброєнь, яке має пристосовуватися до глобалізаційних тенденцій в економіці. Режими експортного контролю не завжди спрацьовують ефективно. Вони часто залежать від політичних коливань, перехрещення інтересів впливових суб’єктів міжнародної діяльності, тонкощів економічної конкуренції. Багато правил і процедур режимів експортного контролю (крім тих, що встановлені міжнародними договорами) є політичними, але не юридичними нормами. Тому їх ефективність певною мірою залежить від ефективності національних систем. З цієї точки зору, поширення кола демократичних країн є не лише самоціллю, а й засобом наближення до більшої безпеки у світі.


хиты: 168
рейтинг:0
Профессии и Прикладные науки
право
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь