- Українське відродження 20-х років ХХ ст. – яскравий феномен історії українського народу. Його коріння – в нетривалому, але важливому періоді відновлення української державності 1917-1920 рр. Ця доба дала такий сильний імпульс національного розвитку, що його не змогла зупинити ні братовбивча громадянська війна, ні масова еміграція української інтелігенції, ні тиск тоталітарної держави.
Відродження охопило різні сфери життя, в тому числі освіту, науку, літературу, мистецтво. Важливим напрямом культурного будівництва були ліквідація неписьменності населення. У 1921 р. була прийнята постанова Раднаркому УСРР в якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов’язане навчатися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. У 1923 р. було створено товариство «Геть неписьменність!». У 1925 р. діяло 18 тис. шкіл, 145 технікумів, 35 інститутів.
Передбачалося здійснити ліквідацію неписьменності за рахунок держави, але коштів на це виділялося мало. На селі ліди самі збирали кошти та продукти, наймали вчителів. На кошти товариства «Геть неписьменність!» утримувалося понад 2.5 тис. пунктів лікнепу, купувалася навчальна та методична літератури. Значна частина літератури завозилася з Росії. У 1922 р. з Росії було одержано 105.6 тис. примірників навчально-методичної літератури, у 1923 р. – 110.7 тис., що, очевидно, не допомогало українізації, а сприяло перенесенню російських методик, комуністичної ідеології на український грунт.
У 1920 р. в Україні провели реформу вищої освіти, що істотно відрізнялася від аналогічної реформи в Росії. Університети в Україні було ліквідовано, замість них та педагогічних інститутів організовувалися так звані Інститути народної освіти (ІНО), що мали два факультети – професійної освіти (чотирирічні) та соціального виховання (трирічні).
