Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив, зокрема, Григорій Савич Сковорода (1722—1794 pp.) — видатний український філософ, мислитель, гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Він народився у сім'ї малоземельного козака-підпомічника в с.Чорнухи на Лубенщині. Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, майже три роки був співаком придворної капели в Петербурзі, потім відвідав низку країн Європи.
У 1751 р. Г.Сковорода повернувся на батьківщину. Тривалий час працював домашнім вчителем, а згодом викладачем Переяславського і Харківського колегіумів. Проте світська і церковна влада переслідувала мислителя за його філософське вчення, розбіжне з офіційними концепціями Православної церкви. Тому він змушений був 1769 р. остаточно залишити педагогічну роботу.
У своєму розумінні світу філософ дотримувався морально-етичних засад одвічної боротьби "добра" і "зла". Під "злом" він розумів прагнення до збагачення, паразитизм, розбещеність. Протилежність "зла" — "добро", що символізує високі духовні інтереси людини. Отже, філософське вчення українського мислителя було об'єктивно спрямоване на утвердження ідей гуманізму, добра, справедливості.
Дотримуючись позицій гуманізму, Г.Сковорода обстоював єдність людини і природи. На думку філософа, шлях до людського щастя прокладається через самопізнання. Пізнати себе, за Сковородою, — пізнати божественне у собі. Теорія самопізнання пов'язувалася з ідеєю суспільно-корисної "сродної" праці, яка полягала в утвердженні прав кожної людини на щастя відповідно до природних здібностей. На думку філософа, головною умовою поліпшення народного життя є поширення освіти, духовне звільнення людини.
Творчість Г.Сковороди — перлина барокової української літератури другої половини XVII ст. Упродовж 1769—1779 pp. він написав ЗО байок, об'єднаних у збірку "Басни харьковскія". В них висловлювався протест проти соціального гніту, високо оцінювалися моральні якості українських селян: чесність, доброта, працьовитість, скромність, природний розум. У цих байках знайшли подальший розвиток сатиричні традиції давньої української літератури.
Талант Г.Сковороди як поета широко розвивався у віршованих творах, кращі з яких об'єднані у збірці "Сад божественних песней". Тут поет виступає співцем свободи, прославляє "отця вольності" Богдана Хмельницького, висловлює антимонархічні настрої.
Творчість Г.Сковороди мала великий вплив на нову українську літературу, яку започаткував Іван Котляревський (1769—1838 pp.). У Петербурзі 1798 р. вийшли друком три частини його знаменитої поеми "Енеїда", створеної за мотивами твору давньоримського автора Вергілія. В "Енеїді" широко використані традиції української бурлескної літератури. Поема написана народною мовою, в ній реалістично змальовано побут, соціальні відносини різних верств українського суспільства другої половини XVIII ст. В образах Енея і троянців, богів і царів виведено колоритні типи селян, козаків, міщан, українських панів, поміщиків, старшин, чиновників тощо.
В літературній творчості XVIII ст. чільне місце посідають історичні пісні про зраду сотника Сави Чалого, подвиги козацького ватажка С.Палія, зруйнування Запорозької Січі. Героями епічних творів, балад, чумацьких пісень виступають Морозенко, Богун, Нечай, Самійло Кішка, Маруся Богуславка, козак Голота та інші народні герої.
