Особливості стилю укарїнського (козацького) бароко і його відміни від західноєвропейського.
Світобачення XVII ст. пройняте, навпаки, відчуттям трагічної суперечливості людини і світу, в якому вона посідає зовсім не провідне місце, а є розчиненою в його багатоманітності, підпорядкованою сере¬довищу, суспільству, державі.
Дійсність викликає у майстрів бароко як захоплення, так і велику печаль. Звідси характерні риси барокового світовідчуття: неспокій, поривання, почуття потужності і ніби недовершеності, намагання поєднати протилежності, навіть суперечності. Тому і в українському бароковому мистецтві співіснують прагнення неможливого й песимізм; пафос боротьби і перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя; звеличування слави і сум, образа за людей, охоплених марнославством, марнотою марнот.
У Західній Європі це — дворянський стиль і переважно світське мистецтво. У живопису віддається перевага мальовничості, світлотіньовим контрастам, за допомогою яких і ліпиться форма. Бароко порушує принципи розподілу простору на плани, принцип прямої лінійної перспективи — для посилення глибинності, ілюзії безмежності. У релігійних сюжетах виявляється інтерес до чудес, мучеництва, де яскраво могли виявити себе улюблені в цьому стилі гіпер¬болічність та патетика. В архітектурі — тяжіння до ансамблю, до організації простору: міські площі, палаци, сходи, фонтани, паркові тераси, басейни, міські та заміські резиденції побудовані на синтезі архітектури й скульптури, підпорядковані загальному декоративному оформленню.
Місце і час розвитку бароко в Європі — передусім ті країни, де перемогли феодальні сили й католицька церква. Серед країн православно-слов'янського регіону мистецтво бароко набуло найвищого Розквіту саме в Україні. На відміну від західноєвропейського і російського, українське бароко — не аристократичний стиль. Якщо у ньому є певні елітарні мотиви, то лише в літературі, всі інші види барокового мистецтва мають безпосередній зв'язок з народною честю і народною свідомістю.
Як художній стиль бароко дало можливість найповнішого вираження української людини тієї драматичної і реформатор. доби передусім завдяки своєму філософському підґрунтю, яке в українському варіанті виявило себе чи не найповніше. Реаліст. світобачення для барокової свідомості нехарактерне. Світ у більшості творів постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, надмірно емоційних станів, а часом і просто тасмагоричним. Та й свідомість того часу тяжіє до таємниць. Дослідники відзначають як у Європі взагалі, так і в Україні, забобонність найширших верств населення — від еліти до простолюду. Деякі рукописи чи листи того часу містять багато ідей про містичні явища. Це типово барокове світовідчуття. В одній з українських хронік, написаних невідомим автором з Острогаї 1637 і 1647 роками, описано шість "див": тут і таємничі письма на будівлях іновірців, і ангели з оголеними мечами, і свічки, що самі собою спалахують на церковних банях, і відьми, які спричиняють диявольські наслання через сушені жаб'ячі лапки, і зачаров. Острозький замок. Ворожба, повір'я, чаклунство тих часів під назв. "Руські чари" серйозно описані польськими поетами — зокрема Кльоновичем, що присвятив цьому сюжетові окрему главу своєї поеми "Роксоланія" ("Бачив чаклунок я сам, що ночами на небі ширяли..." і т. д.). Хроніку "поточних" чуд складає у Києві Могила, не менш соковите описав їх і освічений львів'янин, виходець Замойської академії Гунашевський у Львівському літописі оповідає, зокрема, про неймовірної величини град та "кривавий дом у Римі.
Що ж до менталітету нашого народу, то вкрай нестабільною історичною долею, вічними випробуваннями, широкими зв'язкам з різними країнами і різноманітними природними умовами віками у нього закладалося уявлення про світ безмежний, багатоманітний неосяжний і суперечливий. Меланхолійність, властива певною мірою українській душі, теж грунтується на уявленні про світ непростий таємничений, такий, у якому діють різні сили.
Таке світорозуміння відбилося й на художній картині світу, українськими і народними, і професійними митцями у 16 - XVII століттях. У ній знаходилося місце для всіляких фантастичних мотивацій, міфічних, релігійних та містичних уявлень, осяянь, прозрінь тощо. Все це було пошуком небуденної правди життя, глибинного духовного сенсу історичного процесу. Мистецтво бароко наче зазирнуло у глибини людської душі, відобразило її світло й темряву — саме світлотінь стала у європейському та й українському бароко одним із головних художніх прийомів. Культура бароко, за Макаровим, широко відчинила двері перед фантазією, усіма її химерами і найнеймовірнішими сновидними сюжетами — тут і поетика "магічного реалізму" з контрастами світла й темряви, і матеріалізування уявного та багато інших проявів ірраціоналізму. Невипадково сучасні дослідники знаходять у бароко подібність із сюрреалізмом, і там і тут подеколи поєднуються абсолютно несумісні речі: світоглядна абстрактність і натуралістична конкретність у деталях або, навпаки, фотографічне, життєподібне зображення і кричуща неправдоподібність художнього задуму. Часто художники прагнули відтворити образно абстрактні поняття — смирення, совість, доброчинність, честь, геройство, жертовність. І не вважали, що це лежить за межами художніх можливостей. Художник цієї доби вірив у всемогутність образного мислення і тому сміливо поєднував умовне з реальним, стягував різнопросторові і різночасові сюжети в один час і простір, сміливо зображував Діву Марію з гострими мечами в серці (емблема сердечних ран) чи Христа у вигляді міфічного птаха Пелікана (символ самопожертви).
Звідси бере свій початок прагнення емблематичного осягнення світу — всього видимого і невидимого в ньому. Емблематичною ставала мова архітектури (Брама Заборовського, наприклад), живопису (згадувана композиція "Христос-Пелікан"), віршовані підписи під гербами й епітафії на зворотному боці домовинних портретів, мова філософії у "Сні" Сковороди філософські узагальнення вилилися у сплетіння по-босхівськи страхітливих візуальних образів), драматургія ("Комедія на день Різдва Христового"), література (твори полемістів), де політика сплавлялася з апокаліпсичними видіннями, а також вчена поезія.
У бароковому мистецтві реальність органічно поєднана з але¬горіями, метафорами, гіперболами та іншими засобами асоціативної побудови образ^. Представники західних шкіл виробили цілий арсенал тропів —метафор, символів, гіпербол тощо — для творів персоналістського характеру, які через алегорії підкреслювали певні важливі риси явищ чи осіб. Українська свідомість — в умовах творення нових національних цінностей, героїв, національної еліти теж йшла тим самим шляхом, алегорично унаочнюючи риси гетьманів і полковників, діячів церкви, працівників на культурній ниві. Українське бароко утверджувало також і що характеризували колективні, суспільні, національні риси.
У полита київського Івасафа Кроковського, бачимо на гравюрі '. Щирського "Всенародне торжество" (1708). У гравера Леонтія^ севича алегорією Дніпра виступають музичні русалки, міста — обвита лавровими гірляндами альтанка, а місто Харків у Щир постає у вигляді прекрасного саду, насадженого і виплеканого горем.
