Існування своєрідного феномену „двовір’я” в процесі християнізації Київської Русі різними дослідниками витлумачується неоднаково. Так, М.Чубатий говорить про повну і безконфліктну асиміляцію християнством язичників-полян, культурний рівень котрих був достатній для сприйняття „світу євангельських правд” [15, с.782
Феномен „двовір’я”, на який звертають свою увагу багато дослідників характеру релігійності в Київській Русі, можна розглядати як толерантну зустріч кількох культур, що породила таке явище в духовному житті києворусів як християнсько-язичницький синкретизм. Завдячуючи йому, старі міфологічні уявлення були не розроблені, а напротязі декількох століть після введення християнства відчутно впливали на розвиток вітчизняної культури. В результаті, незважаючи на ортодоксальні домагання візантійського православ’я і поступове відживання старої міфологічної релігійності, в Київському християнстві складався специфічний релігійно-світоглядний ідеал, що був далекий від вихідних протоформ.
Таким чином, двовір’я відобразило особливість сприйняття християнства східними слов’янами. Частина християнських уявлень оязичується, частина язичницьких – губить своє попереднє значення.
Двовір’я, релігійно-світоглядний синкретизм затверджувались в Київській Русі „зверху донизу”, охоплюючи практично всі соціальні верстви.
Під покровом нових релігійних образів і обрядів довгий час жила язичницька практика різного роду гадань, „закликів” померлих предків, постригів, причитань, позацерковної вінчальної обрядовості.
Відомий золотий змійовик ХІ ст., що ввійшов в дослідницьку літературу під назвою „чернігівська гривна”, констатує співіснування канонічних іконографічних мотивів з язичницькими, що ще раз підтверджує синкретичний характер взаємодії християнства і народних вірувань в Київській Русі.
