Внесок трипільської цивілізації у спадщину тисячоліть цілком вагомий. Найголовніші з досягнень це закладення основ господарських систем, на базі яких існували суспільства та народи пізніших часів включно до історичних українців. Це основи матеріальної культури тип житла, типи знарядь праці, навички в технології металообробки, гончарства, житлобудування. Трипільці досягли таких успіхів завдяки своєму розуму й невтомній праці, використовуючи ресурси надзвичайно багатої землі, яку ми сьогодні називаємо Україною. Вони першими довели, що, спираючись на власні сили, тут можна побудувати цивілізацію. Однак носії трипільської культури своїм прикладом довели також, що ці досягнення можуть бути втрачені. Можна констатувати обмеженість знань та можливостей трипільців, які не знайшли засобів перебороти суспільно-економічну кризу другої половини IV тис. до н. е. і зберегти всі здобутки цивілізації. Вони пішли шляхом регресу економіки до архаїчних моделей, спрощення суспільного життя. Обраний ними вихід з економічної кризи, з одного боку, можливо, й урятував частину суспільства від голодної смерті, але, з іншого, привів до швидкої (упродовж кількох поколінь) втрати багатьох досягнень цивілізації у галузі суспільного та культурного розвитку. Можливим був інший вихід освоєння нових аграрних технологій, розвиток хліборобства, але ним так і не скористалися, а може, й не змогли цього зробити. Коли занепала економіка, усі яскраві прояви цивілізації: протоміста, архітектура, вишуканий мальований посуд, статуетки, орнаменти, знакова система поступово пішли в небуття. Так зникла трипільська цивілізація.
В трипільському господарстві поруч з мотичним землеробством появляється дерев’яне рало з використанням тяглової сили волів. Розширюється асортимент сільськогосподарських культур: пшениця, ячмінь, просо, бобові та технічні культури (горох, льон та ін.). Як галузь сільського господарства розвивалось і садівництво (вишня, абрикос), виноградарство. Трипільські землероби застосовували перелогову систему обробітку землі. Інтенсивне землеробство швидко виснажувало невеликий гумусний шар, що змушувало населення через кожні 70–100 років змінювати місця проживання і будувати нові поселення.
До сфери виробничої діяльності трипільців належать і домашні промисли: виробництво господарського, кухонного інвентаря та начиння, обробка шкіри, виготовлення рослинних волокон, прядіння, ткацтво, виготовлення грубого посуду з глини і дерева та ін. Обробка каменю та кременю стала ремеслом, що засвідчують і виявлені майстерні (Подністров’я).
Вважають, що реміснича діяльність мала общинний характер (гончарство, добування й обробка кременю, будівництво і, ймовірно, металообробка). Водночас відбувається процес відокремлення ремесла у самостійну галузь виробництва (поява великих гончарних горнів, майстерень по обробці кременю та металу).
Перехід суспільства до відтворюючого господарювання (землеробство, скотарство, ремесла) призвів до певних змін у соціальній сфері діяльності трипільців. Появилось майнове розшарування населення. Родова структура суспільства замінюється племінною організацією, що неминуче призводило до появи відокремлення пануючої верхівки, воєнних вождів, жерців. Ці інститути суспільства і стали зародком ранньодержавних утворень на території України.
Соціальна структура трипільського населення була три- або чотириступеневою: велика сім’я, що об’єднувалась проживанням на одному подвір’ї, з автономним господарством; родова община, що складалась із декількох сімей, які об’єднані єдиним родовим походженням, і проживала на одному поселенні; плем’я, яке об’єднувало декілька родів (родових общин), одного або більше поселень, що розташовувались неподалік одне від одного. Дослідження великих поселень (поселень-гігантів) останнього часу дало можливість дослідникам виділити більшу кількість соціальних структур (до шести). Однією із таких структур вважається наявність поселення-гіганта (пізній етап культури) з оточенням групи поселень-супутників малих або середніх розмірів. Такі поселення-гіганти сприймаються як протоміста.
