Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов?язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, людство знову падає на нижній. Епоху середньовіччя Віко трактує, наприклад, як "друге варварство".
Концепція циклічності у розвитку культури дістала дальший розвиток у працях М. Данилевського (1882—1885), О. Шпенглера (1880—1936), А. Тойнбі (1889—1975) та інших вчених. М.Я. Данилевський — відомий російський природознавець, що здійснив спробу теоретично обгрунтувати концепцію багатолінійного і замкненого розвитку культури на основі застосування методології систематизації в біологічній науці. В історії людства він виділив одинадцять самобутніх типів культури: індійську, китайську, іранську, єгипетську, халдейську, грецьку, римську, аравійську, германо-романську і слов?янську. Кожний культурно-історичний тип виникає з етнографічного матеріалу, після того входить у період розквіту, а потім зазнає занепаду. Інакше, кожний тип культури проходить в основному три фази свого розвитку: етнографічну, державну та цивілізаційну. Перехід до цивілізації характеризується розтратою культурного потенціалу. Самобутність культури, на думку Данилевського, в особливому складі душі народу, тому його національний характер залишається незмінним при взаємодії культур. Його концепція стала одним з теоретичних джерел теорії панславізму і шовінізму.
Найбільш поширеною в наш час стала теорія культури О. Шпенглера, який виклав її у своїй знаменитій книзі "Занепад Європи". Він відкинув концепцію лінійного розвитку світового культурного прогресу і обгрунтував теорію рівноцінного циклічного розвитку культур. На його думку, кожна культура є "живим організмом" і має свою історію. Він заперечував існування загальнолюдської культури, доводячи, що всесвітня історія складається з історії восьми замкнених у своєму розвитку великих культур. До таких культур вчений відносив китайську, індійську, єгипетську, аполлонівську, візантійсько-арабську (магічну), західноєвропейську (фаустівську) і культуру майя. На історичну арену виходить російсько-сибірська культура, яка перебуває у стадії становлення. Кожна культура, на думку вченого, має свою долю і живе приблизно 1000—1500 років. Потім культура вмирає і сліди від неї залишаються у формі цивілізації. Концепція долі є основоположною у філософії культури О. Шпенглера.
Розглядаючи історичні етапи розвитку культури, О. Шпенглер вірно вловлює своєрідність їх метафізичних основ. Еллін не відділяє себе від космосу, його боги у всьому схожі на нього, у них тільки житло на Олімпі. Грек перебуває у світі, в ньому живе відчуття вічності. Свідомість індуса надісторична. Єгиптянинові його життя уявляється єдністю минулого і майбутнього (звідси, мабуть, прагнення до увіковічення тіла — муміфікації). "Фаустівська культура" вивела на арену раціональну душу. Матеріалістичні та ідеалістичні методи мислення оголили культурні шари, утвердили штучні стани людського існування. На противагу становленню вони легалізували стан культури і цим самим зумовили старіння, неодмінний занепад історично надбаних цінностей. На думку О. Шпенглера, наближається час смерті "фаустівської культури" і в двохтисячному році вона продовжить своє існування у формі європейської цивілізації. А перехід до цивілізації означає відмову від демократії, політичних свобод, лібералізму, прав людини і перехід до жорстокої диктатури. Загрозу земній історії О. Шпенглер вбачає в надміру раціоналізованій і вкрай запрагматизованій діяльності людей.
