пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

50. Охарактеризуйте постмодерністські тенденції в українській художній культурі.

50.  поняття "постмодернізм", "постмодерн", "постмодерністський" є багатозначними. Вони використовуються і для визначення своєрідного напряму в сучасному мистецтві, і для характеристики певних тенденцій у політиці, релігії, етиці, способі життя, світосприйнятті, а також для періодизації культури і означення своєрідної концепції, яка виникла внаслідок змін у суспільному житті й економічних структурах. Іншими словами, постмодерністські теорії виявляють особливості сучасних модернізацій них процесів у суспільстві, основні ознаки постіндустріального, посттехнотронного споживацького суспільства. Відкинувши можливість утопічного перетворення життя за допомогою мистецтва, представники постмодернізму прийняли буття таким, як воно є і, зробивши мистецтво гранично відкритим, наповнили його не імітаціями чи деформаціями життя, але фрагментами реального життєвого процесу. Останній тут звичайно лише критично корегується, а не перетворюється цілком у щось нове і небачене. (Нерідко дане поняття застосовується розширено, називаючи «постмодерністської» всі останні десятиліття ХХ століття в цілому, з їхній новий, тобто комп’ютерною, науково-технічною революцією, розпадом соціалістичної системи і т.д.).

У своєму принциповому антиутопізмі постмодерн відмовляється від підміни мистецтва філософією, чи релігійною політикою (не відмовляючись, однак, від різноманітних видів художнього експрес-аналізу всіх цих сфер культури). Відновлення чистоти й автономії творчості спричиняє посилення його незалежної, по-своєму «постідеологічної» (тобто вільної) соціально чутливості. Відмова від історії та аксіологічна індиферентність - це дві "імпортні" домінанти українського постімпресіонізму. І так само імпортовані тези homo ludens ("святкуючої людини"), гри, іронії, колажу тощо, які є практично похідними від перших двох.

Тут уже згадувалося про позаконтекстуальність теорії і практики постмодернізму в його слов'янському варіанті. Позаконтекстуальність виявляє себе в тому, що експортні парадигми нового естетичного кредо пристосовуються до локальних контекстів без будь-яких адаптаційних (чи, бодай, амортизаційних) заходів.

Хоч би якими складними не були проблеми постіндустріальних суспільств, це є проблеми суспільств консолідованих, базованих на стабільних механізмах державного, політичного та економічного врядування. На який би фарс не перетворювались часом американські вибори, скільки б не падало італійських урядів, державно-правова основа цих суспільств залишатиметься непорушна. Той політичний, економічний і правовий хаос, який в Україні помпезно називається "державотворенням", якраз чи не є постмодерною картиною в гіршому розумінні цього слова. При всій молекулярності сучасного життя в західних суспільствах система цінностей там і сьогодні вибудувана в певну піраміду, і горе злодіям, які сунуться поночі викрасти з цієї піраміди який скарб.

У посттоталітарних суспільствах система цінностей лише починає поставати з руїн. І є дуже велика небезпека, що новостворена система цінностей, не пройшовши еволюції в часі і будучи значною мірою вторинною, нагадуватиме реальні цінності приблизно так, як відбудовані собори нагадують зірвані в повітря храми: багато золота і фарби, зовнішня подоба є, але душі храму немає та й бути не може, а з точки зору археологічної відбудова нерідко межує із злочином, не набагато меншим, як сама руйнація.

До всього ж важить насамперед специфіка суто українська. Постійно цитується фраза Довженка про єдиний у світі народ із забороненою історією. Але, здається, моторошний сенс цієї думки і досі залишається за порогом свідомості. Чи в межах численних порогів несвідомості.

Натомість український історичний та історіографічний контекст увійде у безпосередню взаємодію з постмодерністською методологією західної історії (яка, завважимо, є всього лише однією з методологій). Цей варіант західної історіографічної методології вчить, що історія не існує ані як сублімація фактів, ані як аналіз. Історія - це інтерпретація і нашарування інтерпретацій. Отже, думка історика торкає не саме минуле, а лише одну чи більше його інтерпретацій, і тому покликана відтворювати історію знову ж таки як етично не заряджений колаж феноменів. У цьому сенсі метод класичного історика - вертикальний, углиб, а метод історика-постмодерніста - горизонтальний, поверхневий.

Подібна постмодерністська свідомість, некритично прищеплена до українських реалій, породжує не "плюралізм дискурсів", а пласко зводить можливі "дискурси" до впертої боротьби проти власної культурної та політичної історії - історії, на відміну від історії західної, ненаписаної, недописаної, або сфальсифікованої, не об'єктизованої у зовнішньому сприйнятті, не інтегрованої у відповідний контекст. Можна було б зацитувати відомі викличні заяви щодо нібито "неіснуючого" в Україні модернізму, "неіснуючої" еліти, "неіснуючої", нарешті, самої української літератури, яка, якщо десь і почалася, то хіба від самих постмодерністів (або, швидше, тих, хто себе ними вважає). Таким чином, у момент, коли українська культура та історія лише починають у теоретичному плані складатися як еволюційні системи, відбувається вперта і сліпа, апріорна деконструкція цих систем з боку самого інтелектуального світу.

51.    


хиты: 434
рейтинг:+1
Гуманитарные науки
история
история культуры
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь