Процес лібералізації сусп життя фактично не торкнувся церкви. Панівна ідеологія, що базувалася на спрощеному матеріалістичному світогляді, заперечувала релігійну свідомість і в 1950-1960-х роках розгорнула чергову антирелігійну кампанію. Перші роки «хрущовської відлиги» характеризувалися певним послабленням контролю за д-стю церкви. Нові акценти в політиці спричинили певні поступки релігійним громадам, хоча й незначні. У 1955-1956 pp. в Україні дещо збільшилася кількість православних церков і молитовних будинків, зросла й чисельність православного духівництва. Почалося повернення репресованих священиків, у тому числі й ліквідованої в 1946 р. і в 1949 р. на Закарпатті Української греко-католицької церкви. Протягом 1955-1956 pp. в УРСР повернулися 286 із 344 засланих у Сибір уніатських священиків. У містах Львівської, Станіславської (Івано-Франківської) та Закарпатської областей духівництво стало проводити богослужіння в приміщеннях закритих уніатських храмів. Траплялися навіть випадки захоплення уніатами діючих православних церков. Окремі сільські громади подавали до органів влади заяви про реєстрацію церковних греко-католицьких громад і духівництва, мотивуючи це тим, що ліквідація унії здійснювалася адміністративними методами. Однак переслідування релігійних громад не обмежилося лише греко-католицькими громадами. На зміну порівняно ліберальній політиці властей щодо релігії та церкви були вжиті жорсткі заходи. Отже, процес десталінізації радянського суспільства зумовив спочатку певне послаблення тиску на релігійні організації. Однак цей «відступ» був короткочасним, «лібералізація» у відносинах із церквою — поверховою та непослідовною. Наприкінці 1950-х — у сер 1960-х р розпочалася масштабна кампанія наступу на церкву, яка суттєво послабила її позиції, проте так і не змогла її знищити.
