Літописання на Русі виникло рано Перший літописний звід був укладений близько 996 р.в Десятинній церкві Поряд з історичною писемністю у Київській Русі набула неабиякого розвитку оригінальна література: агіографічна, філософсько-публіцистична, художня. Природнім підґрунтям її була усна народна творчість. Особливе місце серед перекладної літератури належить апокрифам - твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися нею. Це так звані позабіблійні твори про створення світу, про народження, життя і загибель "сина Божого", про діяльність його учнів, про "кінець світу", "страшний суд" і долю людських душ у пеклі й на небесах. До найраніших видів церковної оригінальної літератури належать проповіді священиків. Користувалась популярністю Житійна література (опис чийогось життя, найчастіше святого) - це агіографічна література, яка була прямим продовженням біографічних традицій Біблії. Зародилася ця література відразу після виникнення християнства.
По́вість мину́лих літ — літописне зведення, складене в Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі. «Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.
«Руська Правда» — збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI–XII ст. на основі звичаєвого права. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерті грошовою карою).
«Повча́ння ді́тям» Володимира Мономаха — визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському списку «Повісті минулих літ» під 1377 роком у кількох неповних частинах. Точної дати написання не встановлено, ймовірно 1109 рік. «Повчання» — оригінальний твір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя
Слово о полку відома пам'ятка літератури Київської Русі, героїчна поема кінця XII ст, одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. В основі сюжету - невдалий похід руських князів на половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в 1185 році. «Слово» було написано в кінці XII століття.
Літописання на Русі виникло рано. Дослідники відносять першопочатки нашої історичної писемності до 60-80 х рр. ІХ ст., тобто до часів князя Аскольда. Виділяється так званий Літопис Аскольда, сліди якого збереглися в Никонівському літописному зводі ХVI ст. .Однак систематичне літописання за Аскольда ще не велося, може йтися лише про одинокі записи.
Перший літописний звід був укладений близько 996 р.в Десятинній церкві Анастасом Корсуняніном. Він зробив спробу узагальнення історії Київської Русі впродовж 150 років і підбив підсумки діяльності Володимира Святославича і його попередників.
Наступний етап літописаня пов'язаний із Софійським собором. Віділяють так званий найдавніший літописний звід 1039 р.
У 70-80 х рр..ХІ ст.. літописання ведеться в Десятинній церкві, а також Києво-Печерському монастирі, де створюється самостійний літописний звід.(створений ігуменом Ніконом). На початку ХІІ ст.в Киево-Печерському монастирі створюється літописний звід, названий його автором Нестором «Повістю минух літ.»
Крім Києва літописання велося в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Галичі, Холмі, Володимир- Волинському, та ін.
Поряд із традиційними з’являються нові форми історичних творів: сказання, сімейні та родові хроніки, життєписи князів.
До найраніших видів церковної оригінальної літератури належать проповіді священиків( поучення, послання, слова). Видатними майстрами урочистого красномовства були Іларіон(ХIcт. «Слово про закон і благодать»), Клим Смолятич ( «Послання до Фоми пресвітера»,)Кирило Туровський(ХII cт., «Притча про людську душу і тіло»)
