В Конституції України закріплені основні положення у сфері правосудця. Так, стаття 124 Конституції визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення цивільних справ у судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі.
Правосуддя у цивільних справах здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках, народні засідателі (ст. 127 Конституції). Отже, суд як орган держави, що має основне функціональне призначення - здійснювати правосуддя в порядку цивільного судочинства - є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин у будь-якій справі. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року, систему суддів загальної юрисдикції складають: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Система суддів загальної юрисдикції будується, також за принципом інстанційності. Відповідно до ст. 18 ЦПК цивільні справи у садах загальної юрисдикції розглядаються: судом першої інстанції; судом апеляційної інстанції; судом касаційної інстанції; Верховним Судом України.
У судах першої інстанції цивільні справи розглядаються суддею одноособово, який є головуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених у ЦПК, цивільні справи у суді першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Судами першої інстанції є місцеві загальні суди, до яких віднесені районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди (ст. 21 Закону "Про судоустрій і статус суддів"). Суди першої інстанції розглядають і вирішують цивільні справи в порядку позовного, окремого і наказного провадженнях. Більшість норм ЦПК регулюють процесуальний порядок провадження в суді першої інстанції.
Отже, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово чи колегіально.
Одноособовий склад суду означає, що цивільна справа розглядається і вирішується суддею, який є головуючим та наділяється для нього відповідними повноваженнями. У всіх випадках він діє від імені суду.
Колегіальний склад суду першої інстанції передбачено лише для деяких категорій цивільних справ окремого провадження. Стаття 234 ЦПК встановлює, що розгляд таких справ як: обмеження цивільної дієздатності, фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісти відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу, провадиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів.
У судах апеляційної інстанції цивільні справи розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку (ч.3 ст. 18 ЦПК). Судами апеляційної інстанції є апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд - Автономної Республіки Крим (ч.2 ст. 25 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних суддів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК).
Апеляційні суди здійснюють перегляд рішень (ухвал) суду першої інстанції, які не набрали законної сили, з підстав їх законності та обгрунтованості (ст. 303 ЦПК).
У судах касаційної інстанції цивільні справи розглядаються колегією суддів у складі не менше трьох суддів (ч.4 ст. 18 ЦПК).
Відповідно до ст. 323 ЦПК касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який діє в системі судів загальної юрисдикції як суд касаційної інстанції. У Вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.
Суди касаційної інстанції розглядають скарги на:
- рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;
- ухвали суду першої інстанції (перелічених у ст. 293 ЦПК), після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі;
- касаційному оскарженню підлягають рішення та ухвали суду після набрання ними законної сили у випадках неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (ст. 324,325, ЦПК).
У Верховному Суді України цивільні справи розглядаються колегіально (ч.5 ст. 18 ЦПК).
Верховний Суд України є найвищим судовим органом в системі суддів загальної юрисдикції, в системі якого діє Судова палата у цивільних справах (ст. 38,39 Закону України "Про судоустрій та статус суддів").
Підстави перегляду судових рішень у цивільних справах у Верховному Судці України визначено у ст. 38 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" та ст. 255 ЦПК, а саме:
- неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
- встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
У першому випадку цивільна справа розглядається на засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України при наявності на ньому не менше двох третин суддів від складу Судової палати у цивільних справах. У другому випадку цивільна справа розглядається на спільному засіданні Судової палати Верховного Суду України у разі присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу відповідних судових палат Верховного Суду України (ч.1ст. 360-2 ЦПК).
Перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами здійснюється судом в такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово чи колегіально). Тобто, склад суду визначається в залежності від виду судової інстанції, у якій розглядається цивільна справа.
Перегляду підлягають рішення, ухвали після набрання ними законної сили, а також судовий наказ, за наявності підстав, передбачених уст. 362 ЦПК.
Перегляд справ у зв'язку з нововиявленими обставинами здійснює той суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ за наявності таких обставин, які існували в момент розгляду справи та мали істотне значення для її вирішення, але не були та не могли бути відомі а ні суду, а ні заявникові:
Порядок вирішення питання: хто з суддів, чи який склад колегії суддів буде визначено для розгляду конкретної справи регулюється ч.3 ст. 11-1 ЦПК, а саме за допомогою автоматизованої системи документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, з урахуванням кількості справ, що перебувають в провадженні суддів, заборони брати участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, перебування судді у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Після визначення суді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.
Питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішуються більшістю голосів суддів шляхом голосування. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали (ч. 1, 2 ст. 19 ЦПК). Наведене положення процесуального законодавства поширюється і на народних засідателів.
У всіх випадках головуючий голосує останнім. Це процесуальна гарантія, яка захищає інших членів судової колегії від впливу головуючого в процесі прийняття ними рішення.
Кожен суддя при голосуванні користується правом висловлювати свою думку, власні міркування з приводу цивільної справи, яка знаходиться в провадженні суду, що є проявом принципу незалежності суддів. Якщо суддя не погоджується з прийнятим більшістю голосів рішенням, він може письмово викласти свою думку (викласти власні міркування з приводу цивільної справи, що розглядається). Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення учасниками процесу.
А) Правовий статус судді у цивільному процесі
Правосуддя є функцією судової влади, яка полягає у здійсненні в порядку цивільного судочинства розгляду і вирішення цивільних справ судом, перегляду судових актів у вищестоящих судових інстанціях з метою захисту прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 127 Конституції України закріплено, що правосуддя здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках, народні засідателі. Аналогічне положення міститься у статті 1 закону України "Про судоустрій та статус суддів". Судді є посадовими особами органу державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в судах загальної юрисдикції.
Усі судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця та ролі суду в системі суддів загальної юрисдикції.
Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску чи втручання. Суддя здійснює правосудця на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність встановлену законом (ст. 47 Закону України "Про судоустрій та статус судців"). Основою правового статусу суддів є їх незалежність, що гарантується Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів", іншими законами України.
Конституція України забороняє вплив на суддів у будь-який спосіб (ст. 126). Тобто, професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, чи виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої (ст. 127 Конституції).
У своїй професійній діяльності суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень з приводу цивільної справи, яка перебуває в його провадженні. Порушення цього правила може вплинути на упередженість судді, призведе до ухвалення незаконного чи необгрунтованого рішення. Судді на момент розгляду справи повинні утримуватися від публічного прогнозування кінцевого результату вирішення цивільної справи.
Гарантіями професійного статусу суддів є: встановлення особливого порядку їх призначення, обрання чи притягнення до відповідальності; недоторканістю та імунітетом судді; незмінюваності судців; встановленим процесуальним порядком здійснення судочинства в цивільних справах; таємністю ухвалення судового рішення; відповідальністю за неповагу до судді; забороною стороннього втручання у здійснення правосуддя; правом на особисту безпеку, безпеку членів сім'ї.
У цивільному судочинстві процесуальний статус судді визначається в залежності від тих завдань та функцій, які він повинен виконати на певних етапах провадження у цивільних справах. У ЦПК реалізація процесуальних повноважень здійснюється суддею - одноособово, суддею у складі колегії суддів, суддею головуючим, суддею -доповідачем. У всіх випадках суддя діє від імені суду.
Для здійснення своєї професійної діяльності судді наділяються правами та обов'язками, які закріплені в Конституції України, Законі України "Про судоустрій та статус суддів", ЦПК України.
Кожен судовий орган, чи то місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції, наділяється властивими тільки йому юрисдикцією і комплексом повноважень. Компетенція судових органів є строго індивідуальною і цілеспрямованою, оскільки одні з них наділяються повноваженнями на розгляд справи по суті, другі - на перевірку судових рішень, що не набрали законної сили, треті - на перевірку судових рішень, що набрали законної сили.
Процесуальні права та обов'язки судді характеризують його повноваження, які визначають його процесуальний статус, взаємовідносини з іншими учасниками процесу, а їх реалізація впливає на рух і розвиток всього процесу.
Процесуальні права та обов'язки судді в процесі здійснення правосуддя у цивільних справах достатньо багато чисельні та різноманітні. Вони передбачені майже у кожній статті ЦПК. Це пов'язано з особливою роллю суду у сфері цивільного судочинства. Реалізація процесуальних прав і обов'язків суддею здійснюється у межах цивільних процесуальних правовідносин з участю інших учасників процесу (сторін, третіх осіб, представника, свідка, експерта та інших) шляхом вчинення процесуальних дій. Процесуальна діяльність судді повинна здійснюватися на основі законодавства про цивільне судочинство (ст. 2 ЦПК) у визначеній послідовності, з дотриманням процесуальної форми. Суддя, діючи від імені суду, є виконавцем функцій правосуддя, практичним провідником мети і завдань цивільного судочинства.
Повноваження суду в процесуальній літературі поділяють на:
1) предметні (визначають межі юрисдикції суду і підсудність цивільних справ) і функціональні (пов'язані з вирішальними діями суду по керівництву процесом);
2) інтегруючі, спрямовані на справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ із метою захисту порушених чи оспорюваних прав; проміжні, пов'язані з рухом провадження в напрямку вирішення справи та захисту прав й інтересів осіб, які можна поділити на імперативні та диспозитивні; завершальні, пов'язані із закінченням провадження у справі; допоміжні, що супроводжують і сприяють реалізації інших повноважень.
Б) Правовий статус народних засідателів у цивільному процесі
Відповідно до ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя в цивільних справах через народних засідателів. Поряд з професійними суддями судову владу реалізують і народні засідателі шляхом здійснення правосуддя в порядку цивільного судочинства.
Залучення народних засідателів до участі у розгляді та вирішенні певної категорії цивільних справ спільно із суддею обумовлено необхідністю врахувати певний життєвий досвід, норми моралі, етики для оцінки складних людських відносин. Це своєрідна суспільна допомога судді у його професійній діяльності. Врахування життєвих обставин, які не завжди піддаються правовому врегулюванню, дають можливість для суду підійти до вирішення справи не лише з точки зору закону, а й оцінити їх з врахуванням існуючих в суспільстві моральних принципів, соціальних відносин, що в свою чергу сприяє ухваленню справедливого судового рішення. Залучення народних засідателів до здійснення правосуддя свідчить про його демократизм, є надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справи, забезпечує законність, переконливість, обґрунтованість і виховне значення судових рішень.
Участь народних засідателів у здійсненні судочинства в цивільних справах сприяє зближення суспільства і суду, забезпечує авторитет останнього і є своєрідним контролем суспільства над діяльністю суддів при здійсненні правосуддя у справах, що мають соціальний характер.
Відповідно до ст. 57 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" народними засідателями є громадянин України, який у випадках визначених процесуальним законом, вирішує справу у складі суду спільно із суддею, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередньо участь народу у здійсненні правосуддя.
Народним засідателем може бути громадянин України, якій досяг 30 річного віку і постійно проживає на території України, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, та який дав згоду бути народним засідателем.
Списки народних засідателів формуються головою суду у формі подання і затверджуються рішенням відповідної місцевої ради на чотири роки (ст. 58 Закону України "Про судоустрій та статус суддів").
Не підлягають включенню до списків народних засідателів громадяни (ст. 59 Закону України "Про судоустрій та статус суддів"):
- визнанні судом обмежено дієздатними або недієздатними;
- які мають не зняту чи непогашену судимість;
- народні депутати України, члени Кабінету міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ так інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси;
- громадяни, які досягли 65 років;
- особи, які не володіють державною мовою.
Особа зобов'язана повідомити про наявні обставини, а якщо вона була включена до списку народних засідателів, підлягає звільненню від виконання таких обов'язків.
Народні засідателі залучаються судом до здійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.
Народному засідателю надсилається судом письмове запрошення для участі у цивільній справі у строк не пізніше чим за сім днів до початку судового засідання. Одночасно з письмовим запрошенням подається письмове повідомлення для роботодавця про залучення особи як народного засідателя. Роботодавець зобов'язаний звільнити народного засідателя від роботи на весь час виконання ним обов'язків зі здійснення правосуддя. Відмова у звільненні від роботи вважається неповагою до суду.
Народний засідатель зобов'язаний вчасно з'явитися на запрошення супу для участі в судовому засіданні (ст. 61 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Народні засідателі під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Реалізація процесуальних прав та обов'язків народними засідателями здійснюється ними на власний розгляд без тиску і примусу. Вони є суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин і діють від імені суду. Тому процесуальні дії народного засідателя повинні здійснюватися відповідно до ЦПК і йому не суперечити.
В) Помічник судді, консультант суду
Сучасне цивільне судочинство характеризується найбільш поширеною формою судового захисту прав, свобод та інтересів. Одночасно простежується тенденція не лише збільшення кількості цивільних справ, що розглядаються судами, а й їх ускладнення. Це вимагає від судді високої професійної підготовки, яка передбачає знання діючого законодавства, вміння його правильно застосувати, здійснювати тлумачення права, аналізувати судову практику, правильно оформляти рішення та ухвали. У виконанні суддею такого обсягу роботи важливу допомогу надають помічники судді та консультанти суду.
У ЦПК відсутні норми, які б визначали правовий статус помічника судді та консультанта суду як учасників цивільного процесу. На них покладаються інші функції, які пов'язані з організаційним забезпеченням роботи суду та судового процесу. Отже, вони не є суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин.
Кожний суддя суду загальної юрисдикції може мати помічника, правовий статус і умови діяльності якого визначаються Законом України "Про судоустрій і статус суддів", Законом України "Про державну службу" від 11 грудня 1993 року, "Положенням про помічника судді суду загальної юрисдикції" затвердженою рішенням Ради суддів України від 25 березня 2011 року.
Помічник судді - це посадова особа, яка перебуває на державній службі, забезпечує виконання суддею відповідних повноважень та сприяє здійсненню правосуддя.
Помічник судді прикріплюється до апарату суду і призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату суду за поданням судді на період повноважень судці.
Помічником судді може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту (бакалавр, спеціаліст, магістр) і вільно володіє державною мовою. Для помічника судді Верховного Суду України претендент повинен мати стаж роботи в галузі права не менше трьох років.
На помічника судді покладаються наступні завдання:
- здійснює підбір актів законодавства та матеріалів судової практики, які необхідні для розгляду конкретної судової справи;
- бере участь у попередній підготовці судових справ до розгляду, за дорученням судді готує проекти запитів, листів, інших матеріалів, пов'язаних із розглядом конкретної справи, проекти судових рішень, інших процесуальних документів, які приймаються суддею або під головуванням судді, виконавчих документів;
- здійснює оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим особам, які беруть участь у справі, відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень;
- здійснює контроль за своєчасним проведенням експертними установами призначених у справах експертних досліджень, за своєчасним виконанням органами внутрішніх справ постанов судді про примусовий привід, а в разі невиконання таких постанов - готує проекти відповідних нагадувань тощо.
Для належного виконання функцій помічник судді має право: користуватись правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;
- отримувати від працівників апарату суду, до якого він прикріплений, документи та інформацію, необхідні для виконання своїх обов'язків;
- користуватися інформаційними базами даних, телекомунікаційними мережами відповідного суду в установленому порядку;
- вносити пропозиції судді щодо організації своєї роботи;
- за погодженням із суддею брати участь у конференціях, семінарах, круглих столах, форумах, інших науково-практичних заходах, а за поданням судді - проходити стажування у відповідних підрозділах державних органів;
- брати участь у нарадах, зборах трудового колективу та інших подібних заходах відповідного суду;
- підвищувати свій професійний рівень у системі підготовки та підвищення кваліфікації працівників апарату суду;
- на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;
- на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;
- на соціальний і правовий захист відповідно до свого статусу. Основними обов'язками помічника судді є:
- своєчасно та якісно виконувати надані йому доручення;
- дотримуватися строків підготовки документів та виконання доручень;
- постійно підвищувати свій професійний рівень та кваліфікацію;
- дбайливо ставитись до майна суду;
- при виконанні своїх службових обов'язків не допускати порушень прав і свобод людини та громадянина.
Помічник судді у своїй професійній діяльності має додержуватися етичних норм, пов'язаних з його статусом та передбачених Законом України "Про державну службу", Загальними правилами поведінки державного службовця, затвердженими наказом Головного управління державної служби України від 4 серпня 2010 року № 214, та розділом 2 "Особиста етика" Правил поведінки працівника суду.
Помічник судді з питань підготовки справи до розгляду підзвітні лише відповідному судці.
Відповідно до ч.9 ст. 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до штату апарату суду загальної юрисдикції можуть входити наукові консультанти, які повинні мати науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук.
Г) Відвід (самовідвід) судді у цивільному судочинстві
Досягнення мети і завдань судочинства можливе лише тоді, коли у ньому буде забезпечено участь об'єктивного, неупередженого та незалежного судді (суду). Наявність інституту відводу (самовідводу) заінтересованих у справі суддів є процесуальною гарантією справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, забезпечує усунення з процесу будь-якого упередженого ставлення з боку судді до осіб, які беруть участь у справі. З іншого боку, відвід (самовідвід) судців є не лише процесуальним механізмом, а і цивілізованим способом захисту суддів від впливу на них різних зовнішніх факторів. З цих же підстав можуть бути відведені і секретарі судових рішень, експерти, перекладачі, які приймають участь у справі.
Відвід судді (суду) - це передбачені у нормах цивільного процесуального законодавства підстави, при наявності яких суддя не може брати участь в розгляді справи і підлягає відстороненню від процесу за власною ініціативою (самовідвід) або за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 20 ЦПК суддя підлягає відводу у таких випадках, якщо:
- під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання.
- він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;
- він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб; які беруть участь у справі;
- було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений ч.3 ст. 11-1 ЦПК;
- є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді;
Відповідно до ч.2 ст. 20 ЦПК до складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою.
Законодавство України (ст. 21 ЦПК) не обмежується лише вищезазначеними випадками відводу судді. Так необхідно зазначити, що суддя зобов'язаний заявити самовідвід якщо:
- суддя який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь в розгляді цієї справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а так само в новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення чи ухвали про закриття провадження у справі;
- суддя який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції не може брати участь в розгляді цієї справи в судах касаційної та першої інстанції, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду;
- суддя який брав участь у вирішенні справи в суці касаційної інстанції не може брати участь в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому її розгляді після скасування рішення або ухвали суду касаційної інстанції;
- суддя який брав участь у перегляді справи Верховним Судом України не може брати участі у розгляді цієї самої справи в суці першої, апеляційної, касаційної інстанцій.
Таким чином самовідвід - це не шлях для ухилення судів від розгляду справ. Це одне із цивілізованих рішень, які допомагають уникнути протиріч між заінтересованістю окремих осіб суду та законним правом особи.
Відвід в цивільному процесі може бути заявлений особами, що беруть участь у справі (сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб), при цьому необхідно враховувати, що самовідвід -це обов'язок судді, а клопотання про відвід - це право учасників цивільного процесу.
Підставою для відводу судді є пряма чи побічна заінтересованість у розгляді справи. Необхідно зазначити, що прояв побічної заінтересованості виявити важче, оскільки необхідно врахувати певні факти, що можуть виходити і поза межі порушеної справи, так як в прямій заінтересованості суддя особисто виступає стороною у справі та може отримати будь-яку безпосередню позитивну користь від вирішення справи.
Крім заінтересованості у розгляді справи, як мотиву відводу, увага приділяється іншим обставинам, які в свою чергу можуть викликати сумнів в об'єктивності та неупередженості судді (суперечливі стосунки судді з однією з сторін справи) підтвердженні відповідним посиланням на факти.
Відвід викладається у формі заяви та заявляється до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Відвід може бути поданий як в усній, так і в письмовій формі. Зміст усного відводу заноситься до журналу судового засідання, письмовий відвід додається до матеріалів цивільної справи.
Заява про відвід судді повинна бути вмотивованою, з викладенням підстав для відводу та підкріплена доказами. Якщо заява про відвід обґрунтовується іншими обставинами, суд має з'ясувати чи достатні вони для того, щоб піддати сумніву об'єктивність особи, якій заявляється відвід. Суд може задовольнити відвід, який був заявлений пізніше, якщо заявник не знав і не міг знати про обставини - підстави відводу. Якщо обставини, що є підставами відводу, вже відомі до початку судового засідання, то в такому випадку їх враховують при формуванні складу суду до початку розгляду цивільної справи.
Заява про відвід одному судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу, а про відвід кільком суддям або всьому складу суду - простою більшістю голосів.
Наслідком задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, є розгляд справи в тому самому суді іншим суддею. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді, тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності підстав, зазначених у ст. 21 ЦПК, неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи у порядку ст. 116 ЦПК (глава 1 розділ III).
Таким чином інститут відводу (самовідводу) суддів надає упевненості сторонам в тому, що їх справа буде вирішена в умовах об'єктивного та неупередженого відношення суду до сторін та предмету спору.
