Відправним для соціолога, що займається дослідженням науки та нукового знання, є таке спостереження: людським ідеям щодо будови (соціального) світу (та Всесвіту) притаманний значний ступінь варіативності. Саме варіативність і мінливість того, що певного часу та в певному місці вважається науковим, і становить підґрунтя соціологічного погляду на знання про суспільство: сьогоднішні наукові погляди в підсумку можуть виявитись так само хибними, як і та сукупність ідей, що вважалася науковою тисячу чи дві тисячі років тому.
У цих умовах немає сенсу вплутуватись у суперечки щодо пошуку істинного знання, тим більше, що будь-яке хибне уявлення, у разі його кваліфікації як наукового, виявляється таким же впливовим, як і "безперечно наукові" теорії сьогодення. Таке спрямування передбачає цілком оригінальний погляд на природу, або сутність так званого знання.
Соціологія науки та наукового знання виходить з того, що знанням є все те, що має відповідну соціальну санкцію; водночас думкою можна вважати все індивідуальне.
З цього також випливає нова проблематика соціології науки та наукового знання, яка гарантує її дисциплінарну специфічність: учені зосереджуються на процесах поширення ідей та різноманітних факторах, що їх умотивовують. Скажімо, відтепер головні проблеми даної галузі можна сформулювати так: як наукове знання передається від покоління до покоління; наскільки воно є сталим; які процеси беруть участь у його виробництві та збереженні тощо.
Цілком природно, що оригінальність погляду та проблем, які постають, вимагають відповідних принципів. Д. Блур виокремлює чотири принципи перспективи:
1) принцип каузальності: соціологічне пояснення знання має бути каузальним, тобто мати за свій предмет ті умови, що спричиняють появу уявлень та станів знання. Також передбачається наявність причин, підмінних від соціальних, що впливають на генезис наукового знання;
2) принцип неупередженості: соціологія знання має бути нейтральною щодо істини та хиби, раціонального та ірраціонального, досягнень і невдач. Усе це потребує тлумачення.
3) принцип симетрії: форма соціологічних пояснень мас бути симетричною. Одні й ті самі типи причин повинні пояснювати як істинні, так і хибні уявлення;
4) принцип рефлексивності: соціологія знання повинна бути рефлексивною, тобто її пояснювальні конструкції мають застосовуватись до самої соціології - у протилежному випадку соціологія являла б собою спростування власних теорій.
64.
