Неоднозначно вирішується в сучасній філософії науки і питання про рушійні сили розвитку наукового знання. З цього питання існують дві альтернативні, взаємовиключні один одного позиції: інтерналізмі екстерналізм.
Інтернаціоналізм. Згідно інтерналістов, головну рушійну силу розвитку наукового знання складають іманентно притаманні йому внутрішні цілі, засоби і закономірності. Вони вважають, що наукове знання повинно розглядатися як котра саморозвивається, зміст якої не залежить від соціокультурних умов її буття, від ступеня розвиненості соціуму і характеру різних його підсистем. До інтерналістів належать К. Попер, І. Лакатос, , Л. Лаудан, В. Ньютон-Сміт та ін. Усі вони визнають факт перебування наукового знання в соціокультурному оточенні та процес активної з ним взаємодії. Разом з тим інтерналісти вважають, що детермінуючий вплив на розвиток і характеристики (наукового) знання мають лише внутрішні, когнітивиі фактори (суперечності між різними теоріями та гіпотезами, теорією та її емпіричним базисом тощо). У найбільш загальному сенсі інтерналізм можна звести до таких положень.
1. Наука розглядається з логіко-нормативної точки зору, коли найбільш важливим її аспектом є логічний аналіз структури наукового знання, що за свою кінцеву мету має проведення чіткої демаркації між наукою та не наукою.
2. Передбачається існування абсолютної, хоча й недосяжної, істини, а також різні ступені науковості тих чи інших наукових дисциплін, що диференціюються залежно від ступеня відповідності існуючим критеріям науковості, які дозволяють у процесі раціональної дискусії визначати справжні теорії через їх порівняння з емпіричними фактами.
3. Наука - це анонімна система висловлень, байдужа до осіб та обставин її формулювання: вся сукупність соціальних і психологічних факторів виникнення і розвитку наукових теорій з аналізу науки виключається.
Екстерналізм. На противагу інтерналістов екстерналістов виходять з переконання, що основним джерелом інновацій в науці, визначальним не тільки напрямок, темпи її розвитку, а й зміст наукового знання, є соціальні потреби та культурні ресурси суспільства, його матеріальний і духовний потенціал, а не самі по собі нові емпіричні дані або іманентна логіка розвитку наукового знання. З погляду екстерналістов, в науковому пізнанні пізнавальний інтерес не має самодостатнього значення (пізнання заради множення і вдосконалення знання відповідно до якимось універсальним методом). Пізнавальний інтерес в науці в кінцевому рахунку завжди "замкнутий" на певний практичний інтерес, необхідність вирішення, у формах готівкової соціальності, безлічі інженерних, технічних, технологічних, економічних і соціально-гуманітарних проблем. Головною тезою цього напрямку, який відображають праці Т. Купа, Л. Флека, Ст. Тулміна, П. Фейєрабенда, Ч.Р. Мілса та інших, є визнання того, що різноманітні, але зовнішні стосовно науки соціальні й культурні фактори (політика, економіка, релігій або мистецтво) здійснюють вирішальний вплив не лише на темпи, а й па напрямок розвитку і зміст знання Екстернапістську перспективу можна звести до таких положень.
1. Наукове знання необхідно розглядати в його власних термінах, як сукупність історично та соціальне пов'язаних настанов щодо світу та поведінки з якими ця наука співвідноситься.
2. Взаємозв'язок науки та суспільства — це активно і перманентне відкритий процес зі зворотним зв'язком, коли будь-який напрямок розвитку спричинений певними обставинами, що створюють умови, необхідні для пояснення цього процесу як "раціонального".
3. Адекватне розуміння науки та знання, яке вона продукує, обов'язково передбачає й акцент на особистісному аспекті, переважно у вигляді соціально-психологічних уявлень і рис дослідників.
4. "Внутрішні" й "зовнішні" фактори співвідносяться в такий спосіб: остані створюють як самі альтернативи в науці, так і обумовлюють вибір однієї з них у ролі домінуючої (стосовно процесу прийняття рішень). Когнітивні фактори надають компетентну експертизу альтернатив), що можуть бути затребуваними у разі невдачі однієї з них.
5. Кваліфікація чогось як наукового знання санкціонується використанням певних методів, у свою чергу конституйованих культурними цінностями і звичаями.
Іншим істотним пунктом розбіжностей серед екстерналістов є вирішення ними питання про те, чи впливають соціальні фактори тільки на напрям і темпи розвитку науки (як реакція на певний "соціальне замовлення" з боку суспільства) або ці фактори роблять також істотний вплив на метод науки і зміст наукових теорій (на характер пропонованих вченими рішень наукових проблем).
59.
