Надійність інформації — адекватність одержаних результатів дослідження соціальній ситуації.Забезпечується вона врахуванням так званих випадкових помилок, які є неминучими внаслідок неоднорідності досліджуваного контингенту. Чим однорідніший контингент обстеження і чим більший обсяг вибіркової сукупності, тим незначніша випадкова помилка вибірки і відповідно вища якість отриманої інформації. Випадкові помилки виникають також і через низьку якість інструментарію, непрофесійну роботу дослідника тощо. Надійність складається з трьох елементів: обгрунтованості вимірювання, стійкості та точності. Обгрунтованість шкали полягає в тому, що за її допомогою вимірюють досить визначену властивість або ознаку, не змішуючи її з іншими. У соціологічних словниках валідність визначається як обгрунтованість та адекватність дослідницьких інструментів. Розрізняють два види валідності: логічну (внутрішня валідність) ступінь взаємозв’язку та взаємовиведення змінних та індикаторів; валідність емпірична (валідність зовнішня) – ступінь відповідності змінних та індикаторів емпіричним даним.
Під валідністю методики в розуміється міра пристосованості методики для вирішення певних дослідницьких завдань. Висока валідність свідчить про те, що виявлені за допомогою цієї методики індивідуальні особливості респондентів в даній психологічно та соціально однорідній виборці, мають дійсно суттєве значення для діагнозу та прогнозу їх поведінки та ефективності їх діяльності у певних ситуаціях та умовах. При встановленні валідності вирішаючу роль відіграє обгрунтування та наступна перевірка гіпотези смислової відповідності оцінок, отриманих в результаті застосування методики, з одного боку, і формалізованих оцінок поведінки та діяльності респондентів з іншої. Передбачається, що й ті й інші оцінки обумовлені одними й тими самими індивідуальними особливостями.
Відомі три види валідності. ^ Перший – за критерієм. Співставляються оцінки респондентів згідно застосованої мето-дики із формалізованими оцінками їх поведінки та діяльності, які виступають як предмет дослідження. Останні оцінки називаються критерієм.Другий – за змістом. Її встановлюють в тих випадках, коли потрібно доводити, що включені до методики запитання та завдання репрезентують проблеми, що встають перед індивідом у тих сферах поведінки та діяльності, яким присвячено дослідження. Третій вид валідності – за конструктом, за тіснотою зв’язків результатів даної методики із результатами інших методик призначених для вирішення того ж класу дослідницьких завдань та попередньо перевірених на валідність.
Валідність всіх трьох видів характеризується отриманою при співставленні статистичною величиною – коефіцієнтом кореляції, регресії, факторною вагою. Всі оцінки, як за самою методикою, так і критеріальні, експертні оцінки по іншим методикам, повинні мати достатню статистичну надійність, інакше встановити валідність не можливо. Отримані дані є обгрунтованими, якщо правильними є теоретичні посилання, покладені в основу процедури вимірювання, тобто, якщо дослідник вимірює саме ту властивість об’єкта дослідження, яку і треба було виміряти.
^ Виділяють два види обгрунтованості – теоретичну або конструктну) та емпіричну (за критерієм) вимірювання можливе лише для емпіричної обгрунтованості і полягає у порівнянні результатів, отриманих за допомогою даної методики, із якою-небудь іншою інформацією, яка є більш обгрунтованою. (Процес визначення обгрунтованості інструмента дослідження називається валідизацією, а інформація, що використовується для цього – критерієм валідизації. Підсумовуючи цей огляд, слід зазначити, що немає єдиної загальновизнаної концепції визначення як валідності (обґрунтованості) так і надійності.
57.
