Соціологічне дослідження – це система логічно послідовних методологічних і організаційно-технічних процедур, повязаних між собою єдиною метою:отримати достовірну інформацію про ті соціальні явища або процеси, що вивчаються, про тенденції або суперечності їх функціонування і розвитку, щоб ці дані могли бути використані у практиці соціального управління різноманітними галузями суспільного життя.
Методи соціологічних досліджень визначаються як способи побудови і обґрунтування соціологічного знання. До них належать:
методи збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо);
методи обробки й аналізу даних (факторний, латентно-структурний, кореляційний, регресивний, дисперсний, ранжирування, шкалування, індексування тощо);
методи побудови теорії (дедуктивний, індуктивний, порівняльний, причинний, структурно-функціональний, генетичний тощо)
Будь-яке дослідження передбачає чітке відмежовування відомого від невідомого, спрямування дослідження на виявлення ще невідомого. Соціологічні дослідження поділяють на теоретичні і емпіричні (практичні). Вони тісно пов’язані і орієнтовані на відтворення цілісної картини досліджуваного процесу. Однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв’язані насамперед з теоретичним усвідомленням їх, то в практичному — виявляється тенденція до формулювання практичних завдань відповідної організації на основі проаналізованих фактів.
Для проведення досліджень спочатку створюються теорії, які являють собою безлічі логічно пов'язаних символів, що відображають те, що, на нашу думку, відбувається в світі. Теорії самі по собі не є ні істинними, ні хибними, а лише більш-менш корисними.
Вони складаються з безлічі понять, пов'язаних твердженнями, логічно виведеними з безлічі припущень. Теорія дозволяє нам пояснити події, дає можливість обґрунтовувати, чому ми можемо очікувати саме того результату, який має місце. Правильність теорії ми визначаємо через гіпотези. Гіпотеза - це, по суті, твердження про те, як йдуть справи насправді. При досліджені ми отримуємо поняття, за якими можна її підтвердити чи відкинути. Але не треба забувати, що абсолютно підтвердити чи спростувати гіпотезу не можливо, в результаті того, що з часом можуть з’явитися нові поняття, що більшою мірою будуть протилежними отриманим раніше. Ще однією проблемою постає точне формування понять, при порівнянні яких можна було б отримати правильний результат. Для цього проводиться операціоналізація понять. Операціоналізація – це перехід від абстрактних понять до більш менш точних змінних. Від правильності її проведення залежить правильність отриманого результату.
^ Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.
^ Основні функції соціологічного дослідження:
— пізнавальна — відкриває нові знання про функціонування і розвиток суспільства та його окремих сфер, про сутність соціальних явищ і процесів, роль людини в них, дає змогу побудувати цілісну картину реального життя соціуму, спрогнозувати його розвиток;
— методологічна — забезпечує реалізацію міждисциплінарного зв'язку соціології з іншими науками про людину і суспільство, що зумовлює нові підходи у вивченні соціальної дійсності, важливі відкриття на межі різних наукових напрямів;
— практична — полягає у виробленні практичних заходів із вдосконалення соціальної реальності, ефективного соціального контролю за соціальними процесами;
— інформаційна — сприяє отриманню соціальної інформації щодо стану і тенденції розвитку явищ і процесів суспільного життя, функціонування соціальних спільнот, груп, окремих індивідів, їх потреб, мотивів, реальної та вербальної поведінки, громадської думки, що формує інформаційну базу пізнання соціальної реальності;
— управлінська — забезпечує соціальне управління на всіх рівнях функціонування соціуму, зворотний зв'язок між суб'єктами (владними, адміністративними структурами, керівниками підприємств, організацій) та об'єктами (населенням, окремими соціальними групами, працівниками) управління, вироблення науково обґрунтованих управлінських рішень.
^ Види кореляцій
Кореляція може бути парною і множинною. Парна кореляція - це зв'язок між двома показниками, один із. яких є чинником, інший - результативним показником.
Кореляція, за допомогою якої вивчається вплив на величину результативної ознаки двох і більше факторних ознак, називається множинною. Показники щільності зв’язку при множинній кореляції є парні, часткові і множинні (сукупні) коефіцієнти кореляції і множинний коефіцієнт детермінації.
Парні коефіцієнти кореляції використовують для вимірювання щільності зв’язку між двома досліджуваними ознаками без урахування їх взаємодії з іншими ознаками.
Часткові коефіцієнти кореляції характеризують щільність зв’язку результативної ознаки з однією факторною ознакою при умові, що інші факторні ознаки перебувають на постійному рівні.
Коефіцієнт множинної (сукупної) детермінації показує, яка частка варіації досліджуваного результативного показника зумовлена впливом факторів, включених у рівняння множинної регресії.
Основним показником щільності зв’язку при множинній кореляції є коефіцієнт множинної кореляції. Він повинен бути найбільшим серед всіх інших коефіцієнтів множинної кореляції.
56.
