Трансформація українського суспільства, що розпочалася з 90-х років, характеризується передусім формуванням найрізноманітніших форм власності: приватної, акціонерної, кооперативної, концесійної, змішаної тощо. І за кожною формою власності стоїть людина та певна соціальна спільність, які по-своєму сприймають соціальну реальність, по-своєму будують та здійснюють взаємодії, самоорганізуються, самоуправляються, залишаючись у системі державного регулювання та управління.
. По-перше, значно скорочується частка робітників промислових підприємств у соціальній структурі. Прогноз на початок XXI ст. показує, що 50% робітників залишать сферу матеріального виробництва та поповнять ряди працівників сфери послуг, науки та освіти. По-друге, посилюється диференціація робітничого класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей, зростає роль їх у суспільному виробництві, поглиблюється розшарування робітників за ознаками професійності. По-третє, зростає чисельність робітничого класу, що за змістом праці, за рівнем загальної професійності не поступається інженерно-технічній інтелігенції. По-четверте, має місце подальше підвищення освітнього рівня та професійної кваліфікації робітників. По-п’яте, формуються нові класи - велика, середня та дрібна буржуазія, але ця тенденція ще не виявляється у повному обсязі.
Помітні зміни відбуваються в соціальній структурі селянства. По-перше, значно зменшується чисельність зайнятих безпосередньо продуктивною працею в полі й на фермах. По-друге, зростає чисельність зайнятих переробкою сільськогосподарської продукції та сировини. По-третє, збільшується чисельність зайнятих у сфері обслуговування на селі та на сезонних роботах. По-четверте, спостерігається поступове зростання авторитету й ролі кваліфікованої землеробської праці. По-п’яте, поширюється маргіналізація суспільства, багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село.
Процеси маргіналізації відбиваються ще в одній тенденції - формуванні середнього класу. Середній клас - це насамперед високопродуктивні й широко інформовані, ініціативні та заповзятливі працівники. Тому представники середнього класу добре заробляють, володіють необхідним обсягом благ, задоволені працею, беруть активну участь в управлінні, сміливо дивляться у завтрашній день.
За останніми даними, в Україні середній клас ще не сформований, малочисельний, охоплює близько 20% населення. Реально ж середній клас в Україні тільки формується, а тому й соціальна структура українського суспільства перебуває на етапі становлення, вона нестійка, недосконала, отже, й суспільство не можна вважати досить стабільним.
Серйозною проблемою для України є відсутність у ній сильного середнього класу. Очевидно правильніше буде сказати, що в сучасній Україні середній клас у традиційному для Заходу розумінні ще не склався взагалі. Адже на Заході один із найголовніших критеріїв при виділенні середнього класу — дохід— тісно пов'язаний з іншими характеристиками: рівнем освіти, професійної підготовки, місцем праці. Єдиним критерієм, який можна використовувати для виділення категорії населення України, яка претендує на приналежність до середнього класу, сьогодні є тільки рівень доходів.
Соціальне розшарування та формування різних за рівнем добробуту та соціальними ознаками груп (класів) є невід’ємною рисою ринкових перетворень в суспільстві. Розвиток підприємництва, розширення приватного сектору в економіці, масова приватизація, плачевний стан бюджетної сфери, розвиток малого, середнього та великого бізнесу сприяють соціальному розшаруванню і в кінцевому результаті призводять до формування у суспільстві різних соціальних класів. Потужний середній клас є індикатором рівня соціально-економічного розвитку держави, створює стійку групу споживачів, які стимулюють розвиток сфери послуг, виробництва та національного ринку продовольчих і непродовольчих товарів. В Україні процес формування середнього класу є помітним, але ще далеким від завершення.
Так, на сьогодні у нашому суспільстві найбільш чисельною, все ж таки, залишається група населення, яка за рівнем сукупних прибутків та витрат знаходиться за межею бідності. І це є найбільш негативним наслідком соціально-економічного розвитку України за роки незалежності. Зубожіння основної частки населення проходить на тлі швидкого збагачення окремої малочисельної верстви українців. Масштаби бідності найбільш наглядно спостерігаються саме у сільській місцевості. Тривала економічна криза протягом 90-х років, розвиток тіньової економіки призвели до значної соціальної поляризації у суспільстві, де на одному полюсі знаходиться маса бідних та малозабезпечених на іншому незначна кількість дуже багатих, а між ними малопотужний поки що прошарок середнього класу. Така соціальна структура населення є надзвичайно деформованою і не сприяє успішному розвиткові держави та формуванню ідей соціального партнерства в нашому суспільстві.
У суспільстві сформувався значний прошарок маргиналів, який складається з людей різного освітнього та професійного рівня. За даними обстеження робочої сили, наприкінці минулого століття в Україні нараховувалося близько 20 млн осіб, яких відносять до маргинальних груп, що становить більше 40% населення у віці 15 років і старше. До маргиналів відносять: безробітних (більше 1 року); зайнятих та пенсіонерів, зарплати та пенсії яких нижче межі малозабезпеченості; працюючих, які перебувають у вимушених відпустках, жебраків та бродяг, зневірених осіб. До цієї групи все більше починають входити “неомаргинали" - особи високоосвічені, з розвиненою системою потреб, значними соціальними очікуваннями і суттєвою політичною активністю. Відбувається маргиналізація осіб з вищою освітою, які впливають на формування громадської думки.
Процес маргиналізації суспільства призводить до створення нової, соціально відокремленої, системи цінностей, якій притаманні ворожнеча до існуючих суспільних інституцій, антагоністичні форми соціальної нетерпимості, схильність до спрощених і здебільшого радикальних рішень, крайній індивідуалізм або відчуття “стадності". Маргинали та неомаргинали становлять суттєвий потенціал соціальної нестабільності та громадської непокори в країні.
Зростання доходів населення у 2000-2003 рр. мало неоднозначний вплив на стратифікацію. З одного боку, спостерігалося висвітлення частини незареєстрованих прибутків, зростання легальної зарплати та пенсії. Проте з іншого, тенденції розвивалися по-різному в різних галузях і навіть на різних підприємствах однієї галузі. Отже, різні верстви населення отримали різний виграш, що відбилося на посиленні економічної нерівності і в результаті – подальшій концентрації ресурсів у руках нечисленної групи. Зростання середніх показників відбувалось переважно (або навіть виключно) за рахунок збільшення доходів “верхньої частини” населення. У сукупності зазначені процеси посилювали розшарування українського суспільства, а отже протидіяли вирішенню проблем бідності та становленню середнього класу. Результатом високого майнового розшарування є формування соціально поляризованого суспільства, а не суспільства з потужним середнім класом.
Внаслідок зазначених процесів в Україні сформувалося чотири чітко окреслені групи населення, що розрізняються за рівнем поточних доходів* (рис. 3):
• бідні (сукупні витрати в розрахунку на умовно дорослого є нижчими за 75 % медіанного рівня
• потенційно середньодохідні, або протосередні – їхні доходи перевищують межу бідності, але недостатні для віднесення до середнього прошарку
• середньодохідні ,середньодохідний шар може розглядатися як соціальна база майбутнього середнього класу, оскільки проміжне розташування між верхівкою та низом є однією з якісних характеристик середнього класу в економічно розвинених демократичних суспільствах Європи;
• заможні
32.
