З перших кроків радянської влади в Україні приділялася неухильна увага становленню судової системи. В “Тичасовому положенні про народні суди і революційні трибунали УРСР” від 20 лютого 1919 року, “Положенні Ради Народних Комісарів про народний суд” від 26 жовтня 1920 року, інструкції НКЮ УРСР “Про судочинство” від 3 червня 1919 року та різних циркулярах НКЮ УРСР закріплювалися головні принципи діяльності судів, принципи кримінального процесу. Характерно, що вони були єдині як для народних судів, так і для революційних трибуналів. Так, у циркулярах, виданих 29 лютого 1920 року Народним комісаріатом юстиції УРСР, попереднє розслідування у контреволюційних справах мало бути завершене протягом 48 годин. Актом передачі до судового розгляду була заключна постанова слідчого, що затверджувалася на розпорядчому засіданні ревтрибуналу.
Для найнебезпечніших злочинів існували ревтрибунали, які мали право діяти і без попереднього слідства. Судочинство тут було безперервним, а склад трибуналу незмінним. Звинувачений не мав права на захист. Вироки ревтрибуналів спочатку не підлягали касаційному оскарженню. Декретом РНК УРСР “Про утворення Верховного Касаційного Суду” від 16 квітня 1919 року було встановлено, що касаційному оскарженню мають підлягати всі вироки ревтрибуналів, за винятком вироків, які виносилися Верховним ревтрибуналом при ВУЦВК.
Народним судам були підсудні всі кримінальні справи, окрім тих, що були підсудні ревтрибуналам. Для цих судів встановлювався інший порядок розгляду справ. Так, попереднє розслідування здійснювалося у формі дізнання або попереднього слідства, причому проведення попереднього слідства залежало від рішення судді. В судовому процесі брали участь народні засідателі, які мали рівні права з народними суддями. Питання, що виникали в процесі розгляду справи, вирішувалися більшістю голосів. Ця категорія судів діяла також на основі “Положення про народний суд” від 26 жовтня 1920 року. Тут встановлювалися такі підстави відміни вироків у касаційному порядку: істотні порушення форм судочинства; суттєве порушення або невірне застосування декретів; неповністю проведене слідство; очевидна несправедливість вироку.
Необхідно зазначити, що в період, який розглядається, майновий обіг у радянській Росії і радянській Україні був майже відсутній, тому цивільні справи розглядалися в судах не так часто порівняно з кримінальними справами. Цією ж обставиною можна пояснити той факт, що більшість норм цивільного судочинства, як правило, містилася в актах, які регулювали судочинство в кримінальних справах.
Слід звернути увагу на те, що всі репресивні органи більшовицької партії мали функції слідства, суду та виконували вироки. Наприклад, у січні 1918 року при Київському ревкомі було створено слідчу комісію з функціями судового органу. Революційні трибунали також були наділені функціями суду. Судові функції виконувала також Надзвичайна комісія.
