Суспільний лад Галицько-Волинського князівства
ОсобливістюГалицько-Волинського князівства було утворення численної групи боярства, яка зосереджувала майже усі земельні володіння. Так, у Галичині вотчинне землеволодіння виникло раніше і розвивалось інтенсивніше, ніж князівський домен, у ході чого більшість общинних земель були захоплені боярами, а крім того, галицькі князі, намагаючись заручитись підтримкою місцевих феодалів, роздавали їм частину своїх земель. На Волині землеволодіння бояр і князів розвивались паралельно.
Найвагоміше становище серед феодалів посідало старе галицько боярство – “мужі галицькі”. Вже у 12 ст. вони виступають проти будь-яких спроб обмежити їхні права на користь князівської влади і зростаючих міст. Лише князь Роман каральними заходами послабив позиції місцевої земельної аристократії. Другу групу становили служилі феодали, джерелами землеволодінь яких були князівські пожалування, конфісковані і перерозподілені князями боярські землі, самовільні загарбання общинних земель. Вони володіли землею здебільшого умовно – за несення служби. Служилі феодали поставляли князеві військо із своїх залежних селян;тож галицькі князі опирались на них у боротьбі з боярством. До панівного класу належала і велика церковна знать: архієпископи, єпископи, ігумени монастирів та інші, які володіли селянами і обширними землями, часто захопленими в общин.
Основну масу сільського населення становили смерди – як вільні, так і залежні селяни. Здебільшого селянське землеволодіння було общинним “дворищем” – об`єднанням кількох селян-общинників, яке згодом поступово розпалось на індивідуальні двори. Феодально залежні селяни відбували повинності у розмірах, встановлюваних самочинно феодалами, у вигляді ренти – спершу відробітної, яка в 11-12 ст. була замінена на продуктову.
У 12-13 ст. у державі налічувалось понад 80 міст, серед яких найбільшими були Берестя (пізніше Брест), Володимир, Галич, Львів, Луцьк, Перемишль, Холм та ін. Галич був великим торгівельно-ремісничим і культурним центром;у ньому укладався Галицько-Волинський літопис та інші писемні пам`ятки 12-13 ст. Більшість міського населення становили ремісники, які утворювали ювелірні, гончарні, ковальські і склоробні майстерні; особливо прибутковою була соляна торгівля.
Особливості державного устрою Галицько-Волинського князівства
Особливості державного устрою Галицько-Волинського князівства:1. держава тривалий час не поділялась на уділи;лише по смерті Данила вона розпалась на Галицьку і Волинську землі, які теж стали подрібнюватись;2. влада фактично перебувала у руках великого боярства. Князівська влада передавалась у спадок старшому сину, при якому вагому роль відігравала мати-вдова. Попри систему васальної залежності поміж членами князівського дому, кожне князівське володіння було політично доволі самостійним. Галицьке боярство як потужна політична сила часто розпоряджалось князівським престолом – запрошувало і скидало князів, а також вело боротьбу з небажаними князями, – запрошуючи на підмогу угорців і поляків, убивали князів (у 1208 р. були повішені князі Володимир і Роман Ігоревичі), виганяли їх з Галичини (у 1226 р.), а боярин Володислав Кормильчич навіть проголосив себе князем у 1213 р. Часто боярські заколоти проти князя очолювали представники церковної знаті; у такому протистоянні князі опирались на середніх і дрібних феодалів і міські верхи.
До двірцевих чинів належали:печатник, стольник, ловчий, конюший, збройник, отроки, дітські, ключники та ін. Печатник відав князівською канцелярією (складав тексти грамот або керував роботою з їх складання, засвідчував князівські документи, зберігав їх та розсилав на місця), охороняв князівську скарбницю, яка водночас була і князівським архівом, зберігав князівську печатку. Печатник мав у своєму підпорядкуванні писців, перекладачів та ін. Стольник завідував столом князя, прислуговував йому за столом, відповідав за якість страв і сервування столу, а також наглядав за своєчасним надходженням доходів з князівських землеволодінь. Ловчий відав полюванням князя. Конюший обслуговував князівську кінницю. Збройниквідав справами озброєння князівського війська. Отрокисупроводжували і охороняли князя у походах. Дітськіохороняли князя у мирний і воєнний час, виконували допоміжні функції при проведенні князем суду, забезпечували виконання судових рішень і реалізацію державних актів. Поступово їхні посади перетворювались у двірцеві чини, і під їхнім керівництвом діяли численні князівські ключники.
Військостановили професійні князівська дружина і боярські загони (на заклик князя бояри мали з`явитись на чолі своїх загонів до місця зборів), на час ворожих нападів – народне ополчення, а також князі використовували наймані загони іноземців, які, однак, були ненадійними. З метою посилення боєздатності збройних сил та послаблення власної залежності від великих бояр Данило Галицький у середині 40-х рр. 13 ст. сформував регулярну піхоту (“пішці”) і переозброїв кінноту, в яких служили умовні володільці (держателі) земельних наділів, малі і середні бояри та залежні селяни цих земель, а також до піхоти могли входити жителі міст. Командував військом здебільшого сам князь, а також призначений ним і підпорядкований йому воєвода.
Суд не був відокремленим від князівської адміністрації. Існував церковний суд, який діяв на підставі Церковних статутів князів Володимира і Ярослава.
Галицько-Волинська держава проіснувала на сто років довше, ніж Київська Русь, її населення досягло високого рівня культури, і в цілому вона мала вагоме державно-політичне і культурно-духовне значення для всієї України.
Система права Галицько-Волинського князівства
Система права Галицько-Волинського князівства мало відрізнялась від правових систем інших князівств періоду феодальної роздробленості. Продовжували діяти дещо змінені норми “Руської Правди”. Галицько-волинські князі видавали також власні акти, та більшість з них до нас не дійшли. Збереглась, зокрема, Грамота князя Івана Ростиславича Берладника 1134 р., яка врегульовувала економічні зв`язки Галицького князівства з болгарськими, чеськими, угорськими та іншими іноземними купцями, встановлюючи для них пільги. Так, болгарські купці звільнялись від сплати мита, коли привозили до Малого Галича товари “на ізклад”. При торгівлі “на исьвоз” (місце розташування суден) мито сплачувалось, навпаки, лише у Малому Галичі.
“Рукописання” (заповіт) князя Володимира Васильковича 1287 р. закріплювало норми спадкового права у Володимиро-Волинському князівстві, а саме, визначала порядок передачі князем Володимиром права експлуатації феодально залежного населення своїм спадкоємцям, зокрема, м.Кобрин (тепер Брестської області) та с.Городел (поблизу Володимира-Волинського) і с.Садове (на межі пізніших Володимирського і Луцького повітів) з людьми, даниною і митом заповідались дружині князя. У цілому цей документ свідчив про такі способи набуття феодальних землеволодінь у 13 ст.: спадкування, князівське дарування та купівля землі.
Уставна грамота володимиро-волинського князя Мстислава Даниловича 1289 р. встановлювала розміри і форми феодальних повинностей міського населення на користь державної влади. Вона була видана внаслідок законного заволодіння м.Берестя князем Мстиславом. Берестя разом з іншими містами бездітний володимирський князь Володимир Василькович заповів двоюрідному братові Мстиславу;однак жителі Берестя, скориставшись тяжкою хворобою Володимира, уклали угоду з племінником Мстислава князем холмським Юрієм І, на підставі якої він почав князювати у цьому місті та в інших містах північної частини Волині. Шляхом дипломатичних переговорів і воєнних погроз Мстислав примусив Юрія І залишити зайняті ним міста і, на початку 1289 р. вступивши до Берестя, видав грамоту, яка відображала соціально-економічні умови у державі у 13 ст.
За Данила Галицького, який закликав німецьких колоністів селитись у містах, у межах Галицько-Волинського князівства вперше починає діяти магдебурзьке право як право самоврядування міст. Одним із перших в Україні магдебурзьке право отримало м.Сянок (тепер на території Польщі) у 1339 р.;а Львів у 1356 р.
