7. Державний лад Київської Русі з моменту її виникнення до монголо - татарської навали.

Найважливішим інститутом державного правління Русі була князівська влада. Князь виступав не тільки верховним правителем країни, землі або волості, а й законодавчим розпорядником усього місцевого життя. Відсутність князя у місті чи землі порушувала нормальне функціонування всіх адміністративно-управлінських служб. Зміна князів, як правило, вела і до зміни попередньої адміністрації, яка не тільки не мала імунітету стосовно князівської влади, а й перебувала у повній залежності від неї. Носієм найвищої влади у державі вважався великий київський князь. У його компетенції перебували: охорона кордонів, керівництво воєнними походами, збирання данини, судочинство щодо васалів, дружинників, вищих посадових осіб, військово-дипломатична діяльність, будівництво шляхів, охорона торговельних шляхів, придушення рухів опору, поширення християнства, забезпечення духовенства, скликання княжих з’їздів, призначення на вищі посади, видання уставів, уставних грамот та інших законодавчих актів. Великого князя оточували “думці” — члени княжої ради з числа княжих мужів, тобто великих бояр. На місцях на засадах монархічного типу державну владу уособлювали князі, які мали власні “столи” — осідки у землях, уділах і волостях. Як правило, це були сини або ін. близькі родичі великого князя. Князі виконували функції, аналогічні великому князю, але у межах відведеної їм території, де поступово здійснювався перехід від дружинної організації управління до двірсько-вотчинної.