Освіта і розвиток полісів. Значний вплив на суспільні відносини, побут і культуру скіфів і сарматів справляли античні міста-держави, почали створюватися в VII в. до н.е. в Криму та Північному Причорномор’ї греками-колоністами. На території сучасної України вони проіснували близько тисячі років. Причини їх появи були різні. Першими поселилися тут греки-пірати, торгували рабами і грабували купецькі кораблі. Їх поселення були тимчасовими, наїжджали вони до них періодично. У VI в. до н. н.е., коли населення в Греції зросла, а орної землі залишилося мало, почалася скрута з продуктами. У пошуках землі частина населення покидала батьківщину, а знайшовши вільні родючі території, засновувала там поселення. Але зв’язків з рідним містом-матір’ю (метрополіс) не поривала.
Колонізація почалася в V в. до н. е. В цей час йшли війни з Персією, а потім міжусобні війни між грецькими державами. У самих містах йшла боротьба між аристократами і демосом. Переможені, або люди, які не хотіли брати участь у цих кривавих сутичках, покидали рідні місця і переселялися за море. Виникали колонії і як купецькі факторії – тимчасові укріплення з ринком і складами. Поступово і вони перетворювалися на міста-держави. Освоювали нові землі представники всіх верств населення Еллади. Місцевих жителів вони називали “варварами”. Жителі міст-держав, як і в Греції, займалися землеробством, скотарством, виноградарством, садівництвом. Вони були сміливими рибалками, талановитими ремісниками, заповзятливими купцями. Працею як вільних громадян, так і численних рабів колоністи споруджували житлові будинки, міцні оборонні стіни, фортеці – акрополі, господарські будівлі та чудові храми. У Херсонесі, Ольвії та Пантікапеї побудували театри і спортивні школи-гімназії. Грецькі Майстри кераміки виготовляли прекрасні амфори, піфоси, вази, побутова посуд. Вони були вправними художниками по виготовленню металевих предметів, зброї, а також талановитими ювелірами. їх вироби зі срібла та золота стали шедеврами золотарства.
Ольвія і Херсонес розвивалися як демократичні республіки, Пантікапей – як аристократична (до утворення Боспорського царства). Отже, це була західна, антична модель станово-класового суспільства, де над особою і його власністю стояла верховна влада і державна власність. Але вона не була монополізована бюрократичною державою, як на Сході чи в Римській та Візантійській імперіях, а функціонувала у вигляді державно-громадських органів самоврядування.
Як і на батьківщині, колоністи поклонялися олімпійським богам: Зевсу, Посейдону, Афіні, Артеміді, Діонісу та іншим. Вихідці з Полководець Олександра Македонського Зопіріон хотів завоювати Ольвію, але за допомогою скіфів ольвіополіти відстояли незалежність.
Античне суспільство будувалося на специфічній формі власності (перш земельній) як своєрідної співволодіння громадянина і суспільства у формі громади, як поєднання індивідуальної свободи і суспільного суверенітету. Це ще не була приватна власність в її пізньому, буржуазному вигляді, і не новоєвропейської громадянське суспільство приватних власників. Соціальні відносини між громадянами будувалися за принципом рівноправних взаємин людей, a lie no вертикалі, яка сходить з висоти влади до окремим виконавцям царських указів, що характерно для деспотичної форми правління.
Отже, населення міст-держав складалося з трьох основних класів: громадян, мекетів і рабів, які не були рівноправними з політичного ii правового поглядів.
Державний лад. До II ст. до н. е. в полісах взяли гору демократичні принципи, згідно з якими вирішальна роль належала демосу (народу – громадянам міста), а всі інститути держави, включаючи найвищим владним органом – народними зборами – переважно відстоювали Інтереси повноправних громадян. Проте вже з I в. до н. е. основні посади і фактичне управління полісами потрапили в руки невеликої групи аристократичних сімей, і демократичну форму правління замінила аристократична. Однак на початку Ольвія, Тіра, Херсонес та ряд інших полісів розвивалися як рабовласницькі демократичні республіки, законодавча влада в яких належала народу – демосу, що вибирав архонтів, стратегів та інших урядових осіб. Раби, жінки та іноземці не мали права громадянства. Все ж громадяни присягалися п, і вірність місту та його законам. Камінь з текстом такої присяги знайдені в Херсонесі.
Іншим законодавчим органом влади в містах вважалися народні збори, які називалися еклесія. У них брали участь усі вільні громадяни – чоловіки, яким виповнилося 25 років. Народні збори брали декрети і постанови щодо внутрішньої і зовнішньої політики, обирали посадових осіб, розглядали питання в галузі морської торгівлі, прийняття у громадянство, нормування грошової системи, укладення зовнішньополітичних угод, звільнення іноземних купців від сплати мита врегулювання правовідносин громадян з полісом.
Постійно діючим органом виконавчої влади була рада міста (буле), яку обирали народні зібрання в рік, на чолі з головою та його секретарем. До складу ради входили суд присяжних і головний жрець – базилевса, що відав релігійними культами. Нараді готувалися проекти рішення народних зборів, перевірялися кандидати на виборні посади, контролювалася діяльність посадових осіб, проходило нагородження громадян, що мали заслуги, приймалися пожертвування багатіїв у міську казну і безплатне забезпечення ними міста хлібом у неврожайні роки. В Ольвії такі громадяни отримували почесний декрет і нагороджувалися золотим вінком або установкою статуї.
Подібно почитали також іноземців за надані значні послуги поліса. Зокрема, вони отримували торгові привілеї і право громадянства. Галузевими відомствами були магістратури (фінансова, військова, торгова тощо) або магістрати (посадові особи). Керувала ними колегія архонтів (5-6 чоловік) на чолі з першим архонтом, яка скликала еклесію. Серед чиновників згадуються також базилевси (жерці), стратеги (воєначальники), деміурги (судді), колегія Продік (юристів), номофілаков (адміністратори).
Право. Провідними галузями права можна вважати цивільне (право власності, володіння), зобов’язальне, сімейно шлюбне, кримінальну. Джерелами права служили правовий звичай, декрети (закони) народних зборів, ради міста, розпорядження (псефізми) колегії, магістратур. Закон і звичай часто ототожнювалися, і лише в кінці V ст. до н. н.е. стали віддавати пріоритет законам. Однак, приймаючи нормативні акти, органи державної влади не могли не рахуватися з звичаями і традиціями місцевих племен. У свою чергу, звичаї і закони випливали з принципу широкої право-і дієздатності громадян.
Частіше регламентувалися право власності, право володіння, зобов’язальне право, особисті стосунки між громадянами і відносини в родині. Норми права захищали державну і приватну власність на землю, речі, худоба, рухоме і нерухоме майно, особа, рабів. Найтяжчими вважалися злочини проти держави: змова з метою повалення демократичного ладу або спроба його ліквідації, розголошення державної таємниці, державна зрада; злочини проти власності, посягання на життя, честь і гідність. Вони зазвичай каралися смертю. За інші правопорушення застосовувалися конфіскація майна, страти на тілі, штрафи.
Судові функції в полісах виконували народні збори, рада міста, магістратури, колегії, члени уряду. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки, позивачі, відповідачі. Суди використовувалися як інститут забезпечення народного контролю як над посадовими особами, так і над самими законами. Судовий процес мав змагальний характер: позивач і відповідач самі захищалися, приводили докази, приводили свідків. Системи апеляцій і касацій не існувало, вердикт виносився голосуванням. Суд обмежувався голосуванням, спочатку про наявність вини, а потім, якщо її доведено, щодо винесення вердикту після того, як одна зі сторін не запропонувала справедливого, на її думку, рішення.
Отже, в містах Північного Причорномор’я панувало рабовласницьке право з відповідними типовими ознаками, і по суті, формою і змістом воно нагадувало правову систему афінської полісної демократії класичної епохи.
