Історії держави і права України — це наука яка вивчає минуле держави і права на території сучасної України різних епох і різних суспільних формацій та політичних утворень, тобто держава і право в їхній історичній ретроспективі.
Об’єкт. Розуміння сутності історико-юридичної науки можна розкрити через з’ясування Ії об’єкта, предмета та функцій. Під об’єктом науки (навчальної дисципліни) зазвичай мають на увазі конкретні прояви, сфери, сторони об’єктивної дійсності (реальності). Об’єктом юридичної науки в цілому є держава і право як об’єктивний прояв суспільної дійсності. Об’єктом історії держави і права України як науки є минуле держави і права на території сучасної України різних епох і різних суспільних формацій та політичних утворень, тобто держава і право в їхній історичній ретроспективі.
Предмет. Під предметом науки розуміють певну частину (зріз, властивість, орган тощо) об’єкта пізнання. Якщо право є системою правил людських взаємовідносин і поводження в організованих суспільних союзах, то у зв’язку з цим історія українського права є системою норм взаємовідносин між членами українського суспільного союзу і поводження цих осіб при регулюванні своїх взаємовідносин на різних етапах історичного розвитку.
Предметом вивчення для історії держави і права України є функції держави — фінансові, адміністративні, військові, економічні, зовнішні, судові, соціокультурні тощо; органи влади — вищі, центральні, місцеві, самоврядування; суспільний устрій та соціальна структура — верстви, категорії, групи, класи, на які поділявся управлінський соціум у різні історичні епохи; система права — джерела, галузі, норми; судова система; юридичний побут в цілому. Взаємозв’язок державних структур та правових інститутів, зародження та розвиток окремих Юридичних категорій, як-то злочин, кара, власність, право. Отже, предметом нашої наукової та навчальної дисципліни є вивчення загальних закономірностей і характерних особливостей виникнення, функціонування, зміни різних типів та форм держави і права українського народу на всіх етапах його історичного розвитку, а саме: органи влади та управління, органи юстиції, правоохоронні системи, адміністративний устрій та адміністрації, джерела права, кодифікаційні процеси, галузі та норми кримінального, цивільного й адміністративного права, процесуальні дії, окремі юридичні категорії — злочини, кара, власність, спадщина, шлюб, арешт, ув’язнення тощо в їхній історичній просторовій та часовій послідовності і конкретності.
Історія держави і права України зберігає певну самостійність як наука, маючи власний методичний апарат, чітко виражені об’єкт і предмет дослідження. Проте вона тісно пов’язана з історією України, а також такими юридичними науками, як теорія держави і права, історія держави і права зарубіжних країн, історія політичних і правових вчень. Вона використовує їхній матеріал як фонове явище у всіх дослідженнях, водночас постачає їм конкретні історичні та історико-юридичні факти, висновки та узагальнення.
Особливості історії держави і права України полягають у тому, що їй доводиться враховувати певні чинники, які впливали на розвиток державно-правових явищ і змінювали їхню сутність: етнічні (українські, російські, литовські, польські, турецько-татарські, австрійські); релігійні (православні, католицькі, уніатські); регіональні (Галичини, Закарпаття, Північної Буковини, Бессарабії, Новоросії, Наддніпрянщини, Криму, Слобожанщини).
Функції Історії держави і права України такі:
-онтологічна, або пізнання і пояснення історії державно-правових явищ
-прогностична — прогнозування стійких тенденцій подальшого державно-правового розвитку;
-наукова — формування таких, що ґрунтуються на наукових досягненнях, знань про минуле держави і права;
-виховна — виховання національно-державницької свідомості у молоді;
-ідеологічна — розробка фундаментальних ідей про сутність української державності і права, їхню національну вартість, – провідні, фундаментальні засади;
-евристична — відкриття нових фактів і закономірностей розвитку державницьких і правових тенденцій в українському суспільстві;
-навчально-прикладна — застосування здобутків нації навчальній практиці, в ознайомленні з минулим, у його вивченні, у формуванні світогляду;
-дидактична — розвиткок мовлення, мислення, умінь та навичок у процесі навчання та наукової праці.
