Для фольклору властиві усна форма поширення і передача між людьми творів в певний час і від покоління до покоління. Визначну роль при цьому відіграє пам`ять. Саме в пам`яті носіїв фольклору, його індивідуальних і колективних виконавців фіксуються сюжети, тексти, форми та стереотипи.
Щоб індивідуальний твір став фольклорним, він повинен бути створений в дусі народної традиції, народних уподобань і певної потреби. Тому, проблема авторства мало цікавить виконавців тих чи інших творів. Отож, однією з характерних ознак фольклору є його анонімність, тобто втрата авторства в процесі побутування, що водночас є і процесом колективного творення.
Яскравим виявом колективності творення у фольклорі, досить вільного ставлення до тексту є наявність різновидів тих чи інших творів. Збирачами фольклору записано в різних місцевостях численні варіанти широко популярних і менш популярних пісень, казок, легенд, переказів, прислів`їв тощо.
Варіантність як одна з головних ознак фольклору стосується всіх його родів і видів – віршових – поетичних і прозових – оповідних.
Багатоваріантність фольклорних творів зумовлена і такою специфічною рисою народнопоетичної творчості, якімпровізаційність. Співаючи чи розповідаючи фольклорний твір, виконавець не просто повторює готовий текст, поетичні форми, а нерідко пристосовує їх до певної ситуації, події, осіб, додає своє – імпровізує. Імпровізаційність характерна для поховальних голосінь і коротких пісенних форм – приспівок до танців, пісенних діалогів, коли виконавець повинен швидко зреагувати і доречно відповісти на ту чи іншу пісенну фразу, строфу, приказку.
Фольклор функціонує в широкому середовищі при активній участі народу. Водночас у цьому процесі відіграють важливу роль виконавці й так звані носії фольклору – обдаровані співаки, оповідачі, мудрі дотепні люди, які зберігають у пам'яті значний репертуар народних пісень, казок, переказів, легенд, приказок, прислів'їв, загадок, анекдотів і вміють майстерно донести їх до аудиторії. Це і є ще одна специфічна особливість фольклору –простота і ясність стилістики. І сьогодні є люди, що вміють заспівати, розповісти щось цікаве, дотепне, добре володіють народним словом.
У давнину роль і значення таких людей були набагато більшими. Вони проживали в кожному селі, їх цінували, поважали, вони були бажаними в кожному гурті, виконували функції заспівувачів, лідерів молодіжних програм, вечорниць, різних святковостей і розваг, наділялися гідностями обрядових чинів: весільних старост, старших свах,дружбів тощо.
