В Україні астрономію вивчали у братських школах уже в XVI ст. разом з математикою. Оригінальні астрономічні знання мав сам народ. Потреби виробництва, господарської діяльності зумовили регулярні спостереження за небесними світилами, виявлення закономірностей їх руху і відповідного зв'язку з періодичністю у природі, що було необхідно для розуміння природних процесів і пристосування до них власних умов життя.
Цікаві народні назви більшості сузір'їв. Так, Велика Ведмедиця має назву Великий Віз, або Віз. У Причорномор'ї її називали Пастух з гирлигою. Мала Ведмедиця дістала назву Малий Віз, або Пасіка. Група зірок Плеяди відома в народі як Волосожар, Квочка, Квочка з курчатами, а в західних районах України — як Баба. На Полтавщині сузір'я Візничого отримало назву Квочка з курчатами. Назву Хрест в Україні дістало сузір'я Лебедя, а Орла — Дівка воду несе.
Здавна була відома Вечірня зірка — планета Венера. Перед сходом Венеру називали Вранішньою зіркою, Світовою зорею, Зорницею і Дежницею. Зорницею називали і найяскравішу зірку небокола Сіріус, яка видима вранці, під час жнив. Ранкова зоря — міфологічна Либідь символізує дівочу цноту, юну незайману красу або ж дівчину на виданні, кохану, наречену. Комету українські селяни називали мітлою, а північне сяйво — оказією.
Зазвичай для виміру часу користувалися спостереженнями за зміною фаз Місяця. В народі його поділяли на три, чотири або п'ять частин — відповідно до фаз небесного світила. При поділі на чотири чверті перша чверть Місяця називається молодик, друга — підповня, третя — повня, четверта — остання кватира. Трифазовий поділ обіймав відповідно такі частини: молодик (новак), підповня і старий. При п'ятичастинному членуванні місяця між молодиком (нив) і підповнею чотиричастинного поділу вставлялася п'ята частина — перша кватира.
Головним мірилом часу вдень слугувало Сонце, а після його заходу — зорі. Особливе значення при цьому надавалось Возу і Волосожару. "Уже Волосожар піднявся, а Віз в небі вниз перевертавсь", — так писав в "Енеїді" І. Котляревський.
Українська термінологія головних сторін світу влучно і точно передає смисл: південь, північ, схід, захід. Південь — сторона світу, коли сонце опівдні — найменша тінь і т. д.
Важливий орієнтир вночі — Чумацький шлях — Млечна путь. Це ж був і напрям "дороги у вирій". Знання астрономії, розташування небесних світил уже в XVI ст. дало змогу запорозьким козакам, користуючись небесними орієнтирами, легко проходити на чайках Чорне море.
Спільність астрономічної термінології в Україні засвідчує про давню духовну й етнічну єдність українського народу.
У фольклорі України втілена пам'ять про найдавніші астральні культи. В пантеоні стародавніх дохристиянських богів виділявся бог вогню Цур (староукраїнське Сур, що означає полиск неба у значенні зодіаку, або Сонця, що у космічному русі проходить через 12 сузір'їв), зображений, до речі, своєрідними знаками у Софіївському соборі в Києві. На орнаментованій шиферній плиті головного храму Київської Русі вирізьблено знак — три великі кола, — який символізує сонце, небесний вогонь, світло.
Ритуали й обряди свята Різдва Всесвіту — Сварога (Різдва богів астральної тріади: Сонця, Місяця і Зорі) наголошують прямо на тому, що Цур був небесним вогнем зодіаку. Підземний вогонь, яким його спостерігала первісна людина, уособив Пек. Знали східні слов'яни і Кия-громовержця — творця блискавок і грому. Як зазначав Прокопій Кесарійський, слов'яни й анти вважали, що один Бог, творець блискавок, є володарем над усіма, і йому приносять у жертву биків, учиняють інші священні обряди. Вони пошановують і річки, і німф, і всіляких інших демонів, приносять жертви усім їм і за допомогою цих жертв учиняють і гадання. В часи дохристиянства Кий-громовержець успішно ввійшов у нову релігію і постав у ній в образі Іллі, котрий, ідучи небом, творить громи й блискавки.
Повірником бога-громовержця і творця блискавок у народній уяві був лелека.
Пізніше замість Кия з'явився Перун і вкорінився у слов'янських краях у людській подобі як бог сонця, неба, світу.
Як і в багатьох стародавніх цивілізаціях, дохристиянське язичництво Київської Русі ґрунтувалося на астральному культі. Вшановували понад усе вогонь небесний — Сварога і вогонь земний — Сваротича. Вклонялися небові з його світилами та блискавкою-громом.
Сонце мало сім образів. Молоде весняне сонце — Ярило, а в розквіті сили — Семиярило. Весілля Семиярила з богинею води Даною відзначалося обрядами у ніч на Івана Купала.
