Основною метою виховання вважалося навчити дитину бути людиною, прищепити їй високі моральні якості. Навіть знання, володіння грамотою, хороша освіта нічого не варті без людяності. А традиційні форми і засоби виховання цілеспрямовано готували дітей до життя і праці. Такий підхід передавався з покоління в покоління, тому кожному належало знати свій родовід до сьомого колінм (нині це називається дерево роду
Основу існування народ споконвіку вбачав у праці, тому змалку дитину привчали до самообслуговування, до спільної з батьками праці в хаті, на подвір’ї, на городі, завжди бажали, щоб дитя було охоче і робоче. Вимогливість до дитини — важлива риса народної педагогіки: «Хто дітям потаче, той сам плаче».
Піклуватися про малюків належало в міру. Зайве піклування може зашкодити дитині: «Де багато няньок — там дитина каліка», «У семи няньок — дитина безноса».
Народна педагогіка має великий досвід морально- етичного виховання молоді. Дітям змалку прищеплювали глибоку повагу до батьків та старших, до сімейних та іромадських традицій. Народна мораль над усе ставила іакі чесноти, як працелюбність, доброзичливість, щирість, чуйність, взаємодопомога. А героїчний козацький епос виховав не одне покоління української молоді палкими патріотами рідної землі.
Безперечно, що батьки намагалися віддати своїх дітей у науку, та незалежно від обраного в майбутньому шляху вчили дітей бути кмітливими, спостережливими, уважними. І в тому допомагали їм безліч головоломок, задач, за- іадок, жартівливих (але спрямованих на спостережливість і а кмітливість) питань
Здавна особливого значення в сім’ї надавали піклуванню про здоров’я, фізичне виховання та загартування. Хлопчиків, наприклад, клали спати на матрацик, набитий житньою соломою. За народними спостереженнями, запах житньої соломи сприятливо впливає на дітей. Зібрана в полі в час молодого місяця, вона «підгодовує» дитину енергією землі, сприяє росту, нейтралізує і зменшує пітливість.
Дівчинку клали на матрац із пшеничної соломи. Ця солома має свої особливості і вважається «знахарем душі і тіла», впливає на розвиток голосових зв’язок, шкіри, грудних м’язів.
Праця, розваги на свіжому повітрі, на воді, знання народної медицини — були складовими частинами народного виховання. Змалку дітей привчали ходити босоніж у теплу пору, заохочували до змагань (наприклад, біг наввипередки), привчали до охайності, щоденного вмивання, обтирання до пояса лише холодною водою. А деякі батьки вважали, що дитині інколи корисно на кілька хвилин вибігти у двір босоніж, коли зовсім незначний морозець прихопить молоденький сніжок.
Виховними функціями народна традиція наділяла і дитячі та молодіжні ігри, розваги, обряди, казки, розповіді, легенди, приказки, загадки, що були адресовані дітям. В іграх імітувалися відповідні робочі процеси, саморобні іграшки теж копіювали різні хліборобські знаряддя та предмети побуту.
Естетичне виховання, прищеплення художнього смаку було важливою частиною народного виховання. Дівчаток учили вишивати, ткати, вирощувати квіти, а також співати і танцювати. Хлопчики опановували різьблення по дереву, малярство, гончарство, гру на різних музичних інструментах: сопілці, скрипці, дримбі та ін. Основу ж естетичного виховання складала участь у традиційних обрядах, що тривали впродовж цілого року і стосувалися як громади в цілому, так і сім’ї зокрема
