В етнографії існує поділ сім'ї на два типи: малу і велику.
Мала сім'я складається з однієї шлюбної пари (проста, нуклеарна) з дітьми чи без них, рідше — з двох чи кількох подружніх пар родинної близькості по вертикалі, наприклад, у складі (з погляду дітей): дідо, баба, тато, мама, діти. Господарство мала сім'я веде спільно і, як правило, його поділ не передбачається.
Велика сім'я (складна, нерозділена) має у своєму складі дві або більше подружні пари горизонтальної родинної близькості. У такій сім'ї так само можуть бути шлюбні пари старшого покоління, неодружені діти, а також члени сім'ї іншої родинної спорідненості.
Залежно від спорідненості великі сім'ї розрізняються на батьківські (спільно живуть батьки та їх одружені сини) і братські (спільно живуть два чи більше одружені брати).
Велика сім'я може становити певну структурну цілісність лише в тому випадку, коли вона об'єднана спільним проживанням, спільністю виробництва і споживання під єдиним началом (батька, матері чи старшого брата). Отже, основною ознакою великої сім'ї є господарська єдність її членів, спільна власність на засоби виробництва і спільне споживання.
Як засвідчують археологічні та пізніші писемні дані, на території України здавна була поширеною мала (проста) сім'я. У цьому зв'язку мали місце навіть спроби певних дослідників вбачати вираз начебто споконвічного "індивідуалізму" українського народу, що відрізняє його від властивого росіянам тяжіння до колективізму
Внутрішні негаразди призводили до розпаду великої сім'ї, виділення з неї окремих малих сімей. Проте основною причиною цього процесу був розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталізму на село, посилення його соціальної диференціації, чим зумовлювалися, в свою чергу, послаблення патріархальних колективістських традицій і наростання індивідуалістичних тенденцій
Середній чисельний склад малої сім'ї в минулому — сім-вісім осіб. Однак її еволюції властива тенденція до зменшення складу
Мала сім'я поділялася на: повну (подружжя і неодружені діти), неповну (лише один зі членів подружжя та неодружені діти) та елементарну (лише подружжя). Найпоширенішою в Україні в ХІХ — початку XX ст. була повна мала сім'я. Неповні сім'ї виникали здебільшого через смерть одного з батьків і дуже рідко — через подружню невірність та розлучення. Бездітне подружжя найчастіше усиновлювало дитину з сім'ї родичів, де було багато дітей.
У внутрішньому житті малих сімей збереглися пережитки великої патріархальної сім'ї. Зокрема, це стосується виняткового розпорядного права господаря, санкціонованого традицією його главенства, окрім випадків, коли цієї функції він просто не міг виконувати. Однак сама організація життя малої сім'ї в Україні значно більшою мірою, ніж у великій сім'ї, вимагала спільних зусиль чоловіка і жінки.
