. Більша чи менша громада жила одним життям. Жали жито — всі в "одній руці", згрібали сіно на одному лузі, йшли молитися до однієї церкви, разом збирали гриби, ягоди, співали й жартували на весіллях, сумували та плакали на похоронах. Особливі усталені форми і місця контактування мала кожна вікова або інша група. Якщо у церкві кожної неділі чи свята зустрічалися всі мешканці села, то в кузні, наприклад, майже кожного ранку і впродовж усього року відбувалися розмови між господарями й парубками про життя-буття у рідному селі, зарібки на цукроварнях чи нафтових промислах, про царя і царицю, цісаря й цісареву, давні бувальщини та війни, врожаї і голод. Колоритом громадського побуту стали ярмарки. Вони відбувалися у відповідні пори року. Сюди з'їжджалися купці, продавці й покупці з великої округи. Були ярмарки повітових містечок і нерідко — окремих сіл. Однією з форм спілкування і духовного життя громади були церковні хори, що об'єднували по 10—20 найкращих співаків і співачок села. Будівництво хати, стодоли й інших споруд також вимагало чимало робочих рук. Тому іноді селяни влаштовували толоки, але лише на зведення каркасу будови. Справою громади була організація випасу худоби у весняно-літній період. Як уже зазначалося, громадського пастуха череди вибирали копа, віче, сход.
