.Ікони як вид малярства поширилися у Київській Русі з прийняттям 988 р. християнства від Візантії, звідки їх, на печатках як взірці, привозили до Києва. Згодомнавичокмалюванняіконнабулимісцевімалярі, а вженаприкінціXI ст. у Києвіпрацювавславетнийчернець-маляр Алімпій.На іконах «СтрастіХристові» народнімалярізображалижиття і діяння Христа, страждання і переслідування Сина Божогоакцентуючи на деталях, близьких до життєвихситуацій. Подані на іконі в образнійформієвангельськіоповідіхвилювали, викликалиспівчуття, спонукали до роздумів про людяність, віру в своєбожественнепокликання. Своєрідним кодексом християнської моралі були ікони «Страшного суду». У цих масштабних, панорамних композиціях з енциклопедичною достовірністю відображали буття людини, її уявлення про потойбічний світ. вражаючі сцени пекла та ідилічну картину раю. культ архангела Михаїла, поширений на всій території України зі середини XVII ст. Його образ асоціювався з суспільними ідеями періоду національно-визвольної боротьби. Юрій-Змієборець посідав чільне місце у фольклорі та образотворчому мистецтві України. Його образ тісно пов'язаний зі світоглядом хліборобів, з хліборобськими та скотарськими звичаями. Свята Параскева виступала в ролі доброї, мудрої господині, яка приносить у хату добробут і щасливу долю. Богородиці. її образ народні малярі наділяли зворушливою поетичною одухотвореністю, ліричним настроєм.Трійці-Бог має три особи: Бог-Отець, Бог-Син і Бог Дух Святий. Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває Землю або листям, або снігом. До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль. Св. Миколай зараховується до лику святих: як такий опікується воїнами, водіями і подорожуючими, допомагає бідним у скруті. Святу Варвару – одну із п’яти жінок, удостоєних титулу великомучениці, – Православна Церква вшановує 17 грудня. Ілля — біблійний пророк, святий. До них не тільки молилися, перед ними здійснювали важливі обрядові акти. Під образами сідали до вечері на Святвечір і до свяченого на Великдень, тут було місце молодого з молодою після церковного шлюбу, на лаві під образами укладали покійника, виряджаючи його в останню путь.