. основу традиційного українського житла становили підквадратної форми однокамерне приміщення, в одному з кутків якого розташовувався опалювальний пристрій — піч, а в інших — прості та первісно нерухомі меблі: піл (своєрідний дощаний топчан) для спання, стіл, лави, полиця для посуду. Наступним етапом розвитку горизонтального планування народного житла була поява сіней — спочатку примітивних, зведених з приставлених до стіни жердок, вкритих дерном чи шаром трави, а пізніше — капітальних. В українців сіни є холодним неопалюваним приміщенням. з середини XIX ст. найпоширенішим типом горизонтального планування традиційного житла українців стало трикамерне типу: хата+сіни+комора. Зазначені три типи горизонтального планування народного житла слід розглядати як базові, на основі яких розвивалися їх варіанти. Розширені сім'ї мали багатокамерні житла ускладненого планування. Нерідко для збільшення житлової площі переобладнували комору або добудовували нове приміщення до існуючої споруди. Найважливішим елементом інтер'єру житлового приміщення українців був опалювальний пристрій — вариста піч. розташовувалася в передньому куті хати справа від дверей біля напільної та сінешньої стін. на печі спали діти та найстарші члени сім'ї. По діагоналі від печі в хаті влаштовували "покуть", "божий кут", де розвішували образи, рушники. Одним із найдавніших будівельних матеріалів, на думку вчених, в українців і слов'ян загалом була деревина, з якої зводили стіни споруд за допомогою зрубної і каркасної технік. До найдавніших належить конструкція даху на сохах або півсохах.
