Відтворюючі види діяльності людини будь-якої історичної доби були можливими лише при наявності транспортних засобів. З їх допомогою налагоджували і підтримували також економічні, політичні, культурні та побутові відносини, заселяли й освоювали нові території. порівняно з плотом, вид водного транспорту — човен. Людей, підводи і різні вантажі через широкі ріки перевозили поромами. Основу порома становили два-три масивні плоскодонні човни або вже згаданий пліт ,на які ставили балки і робили поміст із дощок. Пором рухався за допомогою блоків по натягнутому між берегами ріки канату. У XIX ст. на ріках України з'явився новий вид річкового транспорту — пароплав. З цього часу активно розвивалося також річкове пасажирське судноплавство. Сухопутний транспорт поділяється на три основні групи: в'ючно-верховий, полозний і колісний. Коня для поїздок уперше в світовій практиці загнуздали племена середньостогівської культури (середина IV тис. до н. е.) Традиційне спорядження коня складалося із сідла, стремен, вуздечки й інших допоміжних елементів. Санний транспорт українців за функціональним призначенням поділявся на господарські робочі сани, виїзні та вантажні. Серед літніх засобів пересування основне місце у виробничо-транспортній сфері українців посідав чотириколісний двоосьовий віз, що зумовлювалося насамперед досконалістю його конструкції й економічною доцільністю використання. Для транспортування збіжжя, соломи, сіна возом найчастіше використовували різної форми і довжини дві бокові "драбини", що відображено навіть у народній термінології. "Ящик" становив основу кузова чумацької "паровиці". Зокрема, його остов утворювали чотири поздовжні жердини ("полудрабки"), які з'єднувалися між собою попарно за допомогою спеціальних брусків і палиць. Нижні жердини "ящика" примощувалися у гніздах поворотної подушки передка і нерухомої подушки задка, а між ними містилася масивна дошка, що слугувала дном. Цей кузов обов'язково обшивали зсередини лубом або драницями, які виступали ще над його поздовжніми бортами, що збільшувало загальну місткість воза. У задній частині описаного "ящика" влаштовували перегородку, яка розділяла його на дві частини: більша слугувала для перевезення солі, риби й інших вантажів, менша — для складання запасних деталей, інвентаря, одягу прасола тощо. Тягловою силою в господарстві українських селян традиційно були воли: пара, четвірня або одна тварина.
