. Серед різних видів сільськогосподарських занять, якими українці займалися в минулому і займаються досі, на особливу увагу заслуговують головні — землеробство і скотарство.землеробство, що поділяється на три окремі галузі: рільництво, городництво і садівництво. головне значення посідало рільництво, витоки якого в Україні вчені датують кінцем III — початком II тис. до н. е. Віддавна на українських етнічних землях вирощували різні злакові (пшеницю, жито, ячмінь, просо, овес, гречку та ін.), зернобобові (біб, горох, сочевицю тощо) і технічні (коноплі, льон, рижій) культури. Віддавна на українських етнічних землях вирощували дві основні технічні культури — коноплі та льон, з насіння яких били олію, а з їхнього волокна виготовляли тканини для одягу. В середині XVI ст. з Південної Америки до Європи завезли картоплю, а в 1764 р. вона вперше потрапила в Україну. В XIX ст. її вирощують тут уже на польових ділянках під плуг, букер і заступ. Саме відтоді картопля поступово витіснила біб як другий вид хліба. Городництво відоме в Україні з глибокої давнини. До початку XX ст. воно мало переважно присадибний характер. Згідно з народною традицією, селяни розділяли свої городи на три умовні частини — на "плеса", "грядки" і "капусники". Крім того, на низинних ділянках цієї земельної площі часто нарізали ще "підмет", про який уже йшлося. Плесо в городі — це широка подовгаста ділянка, грядка — вузька, довга і висока ділянка, капусник — найнижче і найвологіше місце в городі. Наприкінці XIX — у XX ст. характерною рисою українського городу було те, що його ділянки обсаджували соняшником, а подекуди — також квітами. Обробіток землі був можливим лише за наявності певної сільськогосподарської техніки. Українці як один з найдавніших у Європі хліборобських етносів розпушували грунт за допомогою цілого арсеналу орних (рала, сохи, плуга) і ручних (мотик, сап, заступів) знарядь праці. Для цього ж широко використовувалися також борони різних видів. З початком масового поширення металу в селянському побуті рамкову борону традиційної конструкції і форми сільські майстри дешо модифікували, зокрема, замість дерев'яних "зубів" вони почали використовувати залізні.
В господарстві українців широко побутували різні ручні знаряддя обробітку грунту: заступи ("лопати", "рискалі", "шуфлі", "городники" тощо) ковальського і фабричного виробництва, сапи ("сапки", "тяпки", "копачки", "дзюбки" тощо) і мотики різних типів та форм. Зокрема, сапи і мотики найчастіше використовувалися для міжрядкового розпушування грунту, з метою кращого збереженя вологи, для обробітку просапних культур і обгортання коренеплодів.
