17.Історія антропологічних досліджень українців

. початок систематичних антропологічних досліджень в Україні припадає на другу половину XIX ст. У 1861 р. професор Київського університету ІзидорКоперницький на підставі обмірів 47 черепів українців, росіян, поляків і сербів дійшов висновку про існування у минулому загальнослов'янського круглоголового типу, риси якого найкраще збереглися в українців і були втрачені росіянами. На початку 70-х років XIX ст. з'явилася перша антропологічна класифікація українців, розроблена видатним українським етнографом Павлом Чубинським на підставі обстежень 1366 військових новобранців. Він виділив на терені Правобережжя український, подільський та волинський антропологічні типи, відмінності між якими пояснював тюркськими, румунськими і балканськими впливами. Порівнянням антропологічних типів українців і росіян певний резонанс у наукових колах викликали праці В. Петрова, А. Краснова і, особливо, Є. Чепурковського, які наголошували на відмінності у пігментації та зрості обох етносів. Ці вчені виділяли кілька українських антропологічних типів. Ф. Вовк проаналізував десять антропологічних ознак українців, що виділяються у трьох географічних смугах: північній (відповідає поліським і сіверсько-поліським говіркам); середній (охоплює українські та галицькі говірки); південній (охоплює слобідсько-українські, подільські, наддністровсько-галицькі й південно-карпатські говірки). Показано відмінності окремих ознак у кожній смузі. дійшов висновку: українці "у всій своїй масі" становлять темноволосе і темнооке населення, що не можна виводити їх походження від змішання двох рас: білявої та чорнявої, а необхідно визнати належність до однієї темноволосої раси з місцевими білявими домішками, обмеженими географічно і пояснюваними сусідством з росіянами, білорусами і поляками. Стосовно зросту пояснення: "Українці становлять собою етнічно однорідну, високорослу масу, в основі якої не можна допускати злиття двох рас — високорослої і низькорослої". Особливо плідними виявилися зусилля у вивченні слов'ян, у їх числі й українців у працях Я. Чекановського та його учнів. Найчисленнішим, на його думку, серед українців виявився нордійський тип, для якого характерні високий зріст, видовжена форма голови й обличчя, вузький ніс, русяве волосся, світлі очі. В значно гірших умовах доводилося працювати антропологам Радянської України. Тут науковий інтерес до антропологічного вивчення українського народу був явно небезпечним, кваліфікувався як вияв націоналізму і расизму.