.Стосовно сприйняття Русі чужинцями, то вони дивилися на неї, як на одну велику країну, державу вже від ІХ—ХІ ст. (греки, араби, угри, поляки та ін.). Для Давньоруської держави сувереном залишався родинно єдиний клас вищих феодалів, що виводив походження з династії Рюриковичів і аж ніяк не поділяв себе етнічно. Ілюстрацією такої родинної, а не лише етнічної спільноти руської панівної верстви від крайнього заходу до крайнього сходу була, зокрема, вражаюча однаковість як чоловічих, так і жіночих ононімів у побуті князівських родин. від часу прийняття християнства на території всієї Русі поширилася в своїй основі єдина літературна мова. З часом, залежно від функціонального призначення, виділялось два її різновиди: церковнослов'янська мова і руська мова світського вжитку. церковнослов'янська писемність слугувала могутнім поштовхом культурного піднесення всієї Русі. археологічні та літературні пам'ятки засвідчують високий ступінь єдності матеріальної культури всіх руських земель, зокрема тих її компонентів, якими послуговувалися панівні верстви і військові дружини: одяг знаті та воїнів, зброя, фортеці й інші оборонні споруди, спосіб будівництва доріг, спосіб життя князівських і боярських родин, їжа, напої та ін. політичні негативні фактори XIV—XVIII ст. не розірвали українського етносуВони захопили національну свідомість, а точніше — національно-державну, побут і мораль панівної верстви (знаті), професійну культуру, виявились у прилученні населення до однієї релігії. Однак ці наслідки не були глибокими. Вони не торкнулися таких суттєвих ознак етносів, як мова (народнорозмовна), народна матеріальна культура (сільськогосподарські знаряддя і культура, поселення, житло, одяг, їжа, народні традиції і звичаї, обряди, усна та пісенна творчість).
