Для досягнення наочності журналісти не можуть покладатися на словесні прикраси і мудровані — або вже «готові до вживання» — стилістичні фігури. Вони можуть покластися тільки на подробиці. Вони повинні навчитися висвітлювати ці маленькі конкретні деталі, які дають можливість читачеві самому осягнути суть того, про що йдеться. Вимога наочності поширюється не на всі матеріали. Заява президента, звіт про підвищення облікових ставок, різноманітні урядові заходи — тут небагато шансів вдатися до візуалізації.
Справді, візуальні деталі, нанесені на строгий фасад, якому вони не пасують, подібно до графіті, — викликають лише роздратування.
Коли наочність спрацьовує
Дозвольте закінчити нашу маленьку дисертацію з проблем наочності двома прикладами, у яких наочність являє собою невід’ємну частину кожної статті і працює особливо ефективно. Перший уривок — зі статті про конфлікт довкола використання ув’язнених на шляхових роботах. Після окреслення проблем і опису роботи автор Ендрю Петкофскі з «Річмонд Ньюс Лідер» запрошує читача до місця, де відбувається дія:
Команда в’язнів почала роботу на кордоні округу Генріко близько місяця тому і постійно працювала — навіть у найспекотніші дні.
Однак сьогодні день прохолодний і приємний, і в’язні у блакитних робах і оранжевих будівельних касках мають доволі часу, щоб поскаржитися репортерові, орудуючи лопатами, граблями і мітлами. Наглядач, молодик у формі з дробовиком 12-го калібру, слухає без зацікавленості. Все це він чув і раніше. Зауважте точність візуальних подробиць. Завдяки наочності ми маємо змогу бачити те, про що йдеться у матеріалі. Від імені журналістів, які воліють працювати, як кажани, в аудіодіапазоні, ми можемо тільки виразно прочитати зі Старого Завіту: «Відкрий, Господи, очі Твої й подивися».
