Журналісти повинні перевіряти інформацію на її точність, а джерела – на їхню надійність. „Якщо твоя мати каже, що любить тебе, перевір це”, – так звучить від¬повідна – звичайно, не зовсім серйозна – інструкція в американській журналістиці.Джерело інформації завжди слід називати в тих випадках, коли жур¬наліст сам не був свідком подій. Винятками з цього правила є загально відомі факти (учорашня погода, столиця ФРН). Неточну або неймовірну інформацію треба перевіряти особливо ре¬тельно. Особливі труднощі виникають тут з даними про джерела, які неможливо перевірити (неточні, відсутні). Це стосується й так званих „кіл”, які часто постачають медіа інформацією, що подається анонімно. Ясна річ, від такої „милиці” багато журналістів не хочуть або не можуть відмовитися, адже подекуди – наприклад, коли йдеться про кримінальне середовище, – необхідно захищати інформаторів загальним посиланням на джерела.Часто співрозмовники кажуть: „А це я розповім не для запису”. Якщо журналіст не заперечує, вважається, що конфіденційність гарантована. Інколи журналіст опиняється перед дилемою: з одного боку, він пообіцяв зберігати конфіденційність, а з іншого – змушений притримувати інформацію, придатну для публікації. У такому разі він повинен потурбуватися про отримання додаткового дозволу на оприлюднення інформації. Якщо інформатор на це не погоджується, журналістові треба шукати інше джерело цієї важливої інформації.Бажання джерела залишатися анонімним треба поважати. Водночас, виникає питання, чи потрібно оприлюднювати таку інформацію взагалі. Інформацію, джерело якої ви не маєте права назвати, слід у будь-якому разі перевіряти особливо ретельно. Якщо джерела на бажають бути розкритими, проте зацікавлені в оприлюдненні своєї інформації, треба виявити мотиви такого інтересу.Якщо йдеться про організації, від імені яких мають право виступати певні особи, вказівки на джерела часто мають загальний характер: „поліція”, „речник фірми X”. Такі джерела – принаймні, коли мова йде про державні установи, – можна вважати надійними або щонайменше такими, що їх можна цитувати. Певні сумніви викликає також практика медіа, які отримують інфор¬мацію від інших медіа (журналістів), не перевіряючи її. Недопустимо запозичувати матеріали з інших джерел без дозволу. Однак, як засвідчують наукові дослідження, для редакцій новин на багатьох радіостанціях найважливішим джерелом виступає щоденна преса. Опубліковані в такий спосіб невірні повідомлення потрапляють в ефір і внаслідок повторення перетворюються на „факти”.Факти та висловлювання про факти завжди слід чітко відмежовувати. Завдяки авторитетності джерела висловлювання не стають фактами; на це треба особливо зважати в тих випадках, коли самі джерела висувають припущення щодо певних подій та їх причин. Тому в наступному прикладі достовірність даних поліції виразно обмежується словами „як припускається”.
