Спостереження – один з найуніверсальніших способів пізнання дійсності. І.Михайлин називає спостереження пасивним методом. Це видається не зовсім доцільним, бо, як відзначає В.Здоровега, спостереження – цілеспрямоване бачення, коли журналіст не просто бачить, але й дивиться, не просто чує, але й слухає, а відтак не може бути цілком пасивним.
Спостереження прийнято поділяти на відкрите та приховане. Перше передбачає обізнаність навколишніх із тим, що за ними спостерігають. За умов прихованого спостереження журналіст не повідомляє про свою присутність.
І.Михайлин виділяє також включене та невключене спостереження. „Включене спостереження передбачає зарахування журналіста на штатну посаду й виконання ним самим певних службових обов’язків. Невключене дає можливість вивчення ситуації іззовні, але забезпечує більш широке ознайомлення журналіста з об’єктом вивчення”. Журналістика знає такі типи спостережень, як відкрите і приховане, включене і невключене. Сутність їх полягає в тому, що журналіст стає на певний час членом якого-небудь колективу, організації, закладу, установи, щоб досконало, впритул, з близької відстані вивчити їх діяльність, настрої людей, умови праці, механізми здійснення фінансових чи бартерних операцій. Відкрите спостереження передбачає обізнаність навколишніх з тим, що їх вивчають, приховане - відсутність такої обізнаності.
