Для журналістики свобода слова розглядається як мінімум з двох аспектів: як свобода друку і свобода творчості.
^ Свобода творчості – це визнання за автором права у відповідності до своїх поглядів і смаків, відображати, відтворювати й тлумачити об’єктивну дійсність. Свободу творчості слід розглядати з двох аспектів: гносеологічно-естетичному й соціальному. В гносеологічно-естетичному аспекті свобода творчості залежить від широти й глибини світобачення автора, його вміння проникати в сутність речей, від його таланту й майстерності. Соціальний аспект свободи творчості є залежним від поглядів автора, прагнень і цілей соціальних груп (класів, прошарків населення) і органів їх узагальнення й вираження – партій або громадських організацій.
Свобода друку – це право громадян вільно висловлювати свої погляди через газети, журнали та інші органи масової інформації, це життєво необхідна умова для найбільш повного виявлення політичного змісту і громадських функцій друкованого слова. Поняття “свобода друку” охоплює не лише засоби масової інформації, як суб’єктів − юридичні особи, колективи людей. Цим поняттям охоплюється також індивідуальна свобода − можливість журналіста, який реалізує свій професійний обов’язок, і будь-якого іншого громадянина висловити свою думку в ЗМІ та прийняти участь в обговоренні суспільно важливих питань.
Основна мета свободи друку − це створення передумов для формування освіченого й поінформованого електорату, здатного самостійно оцінювати стан громадських справ. Свобода друку означає, що мас-медіа можуть зайняти будь-яку позицію щодо влади − лояльну чи непримиренну, бути її рупором чи контролювати дії влади, критикувати її політику, вади та зловживання. Свобода друку − це, по суті, і є свобода ставлення громадян до влади, свобода робити надбанням гласності всі владні дії, свобода їх критики або підтримки.
Свобода друку та шляхи її досягнення − це давня, якщо не сказати, вічна тема, яка активно обговорюється у багатьох країнах світу. Питання про свободу друку є найбільш фундаментальним у будь-якій системі ЗМІ. Свобода − це політичний кисень преси, без якого вона не може нормально існувати й належно виконувати свою громадську функцію. Щоправда, у теорії журналістики проблема повної свободи ще й досі є одним з найбільш дискусійних питань. Проте більшість авторів висловлюються за повну свободу преси, переконливо стверджуючи, що цензурні обмеження є більш небезпечні, ніж найбільша воля вислову. Свобода друку як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин − держава через інститут вільних ЗМІ і насамперед включає в себе: 1) свободу доступу до інформації; 2) свободу поширення інформації; 3) свободу обробки інформації.
Питання про структуру свободи преси є актуальним і надзвичайно важливим. Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття “свобода преси”, один із теоретиків вітчизняної преси В.Владимиров виділяє такі основні компоненти свободи: 1) економічна самостійність ЗМІ; 2) правовий захист свободи журналістської діяльності; 3) політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності; 4) творча свобода журналістів. Протягом декількох століть найбільшим “ворогом” ЗМІ залишалася цензура. Під цензурою слід розуміти систематичний контроль над діяльністю журналістики і книговидання шляхом конституційних, судових, адміністративних, фінансових або суто фізичних заходів, які здійснюються владою або за її рекомендацією.Свобода слова забороняє цензуру в будь-яких її проявах. Однак, кожна свобода повинна мати межі, бо в противному випадку, вона перетвориться на свавілля. Конструктивне регулювання свободи слова в журналістиці забезпечують нормативні документи, законодавчі акти, а також редакційні устави та кодекси професійної етики.
Три рівні фільтрації інформації.
- Рівень особистості (тут йдеться про свідому самоцензуру або неусвідомлені обмеження, які зумовлені особливостями виховання і світоглядної культури автора),
- рівень організації;
- зовнішні чинники.
Авторитаризм.
В авторитарних концепціях преса функціонує наче “згори – вниз”. Вважається, що істина концентрується поблизу центру влади, який, своєю чергою є недоторканим для преси.
Спроби обгрунтування доцільності регламентувати процеси масової комунікації подибуємо задовго до виникнення друкарства, наприклад у давньогрецького філософа Платона. Платон ідеалізував аристократичну форму правління. Він був переконаний, що природа людини з її матеріалістичними та егоїстичними пристрастями призводить до деградації суспільного устрою. Утримують суспільство від сповзання до хаосу еліта, розумні управлінці, які покликані "координувати" політичне, культурне, духовне життя громадян відповідно до жорстких моральних кодексів. Авторитарним духом проникнута філософія Макіавеллі, Гобса, Гегеля. Ніколо Макіавеллі,
Вільна преса.
Критика теорії вільної преси розгорталася за такими напрямками:
1. Преса застосовує свою велику інформаційну владу у власних цілях. Особи, які володіють засобами масової комунікації, пропагують свої власні погляди і приглушують, притлумлюють інші, небажані для них точки зору;
2. Преса обслуговує великий бізнес і дозволяє рекламодавцям втручатися у редакційну політику;
3. Преса протидіє соціальним змінам;
4. ЗМК переважно приділяють більше уваги поверховому і сенсаційному, пропонують читачеві беззмістовну розважальність;
5. Засоби масової комунікації загрожують суспільній моралі;
6. Преса часто втручається у приватне життя людей без достатніх на те причин;
7. Преса контролюється елітарним соціально-економічним прошарком, бізнесом. Доступ новачків і початківців до видавничих справ надзвичайно ускладнений. Отже відкритий і вільний ринок ідей - під загрозою. Теорія соціальної відповідальності розвинулась на базі концепції вільної преси. Теорія соціальної відповідальності, подібно до своєї попередниці, найважливішими функціями преси вважає такі:
1. Обслуговування політичної системи інформацією, забезпечення можливості полемізувати і дискутувати.
2. Просвітництво, яке робить населення більш придатним для самоврядування.
3. Захист прав індивіда шляхом контролю за адміністрацією, нагляду за діяльністю уряду.
4. Обслуговування економічної системи, здебільшого зведенням виробників і споживачів товару через рекламу.
5. Дозвілля і розваги.
6. Забезпечення власної фінансової самостійності.
Проте ТСВ висловлює невдоволення домінуючою інтерпретацією цих функцій , оскільки просвітництво, забезпечення політичної системи необхідною інформацією і захист прав індивіда здійснюються недостатньо. ТСВ погоджується з функцією обслуговування економічної системи та рекламою, але за умови, що ця функція не буде домінувати над іншими, скажімо, над просвітництвом, стимулюванням демократичних процесів тощо. ТСВ також погоджується з роллю преси у забезпеченні розваг. Але за умови, що це "добрі розваги".
Теорія соціальної відповідальності позначає перехід журналістики від орієнтації на необмежену свободу до усвідомлення певної відповідальності перед суспільствомЖурналістам слід уникати додаткової праці чи політичної заангажованості, якщо вони можуть поставити під сумнів добросовісність їхньої діяльності в mass media. Як компрометуючі розглядаються подарунки, безплатні подорожі, особливе ставлення, привілеї, а також використання професійного статусу в егоїстичних цілях, які нехтують високим довір'ям громадськості.В Україні право на свободу вираження поглядів також отримало законодавче закріплення. Так, ст. 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (п.3 ст.34).
