Білет №13
Завдання 1
1.Фактори виробництва - це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.
Людський капітал - сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.
Капітал - це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.
Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.
Наука - це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.
Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну продуктивну силу суспільства.
Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.
Потреби людини різноманітні, але фундаментом людських потреб є основні матеріальні потреби, задовольняти які покликана і здатна економіка.
Ресурси діляться на кілька видів:
Природні ресурси - земля, ліси, водні, кліматичні чинники та ін даний вид ресурсу часто називають просто "земля", маючи на увазі при цьому надані природою блага.
Трудові ресурси - це кількість працездатного населення, яке можна використовувати в процесі створення економічних благ. Ще Аристотель і інші древні мислителі вважали працю одним з найважливіших факторів виробництва.
Виробничі ресурси (капітал) існують у формі грошей і засобів виробництва.
Підприємницькі здібності - це здатність до організації і комбінування факторів виробництва для досягнення конкретних цілей.
Інформація - це процес збору, обробки і поширення знань, які необхідні для виробництва і реалізації економічних благ, для ведення бізнесу. Зараз жодна із сторін людського життя не може обійтися без цього знання.
Економічні ресурси, які може використовувати людство в цілому, окремі країни, підприємства, домашні господарства та окремі підприємці для задоволення своїх потреб, обмежені. Але економічна теорія розрізняє поняття абсолютна і відносна обмеженість.
Абсолютна обмеженість ресурсів пов'язана з недостатністю ресурсів для задоволення всіх потреб членів суспільства одночасно.
Відносна обмеженість ресурсів характеризується тим, що для задоволення певних, обмежених потреб ресурсів достатньо.
У залежності від можливості поповнити їх запаси, ресурси поділяються на відтворювані і невідтворювані. Тому, якщо ми будемо намагатися одночасно задовольнити всі потреби людей, зіткнемося з абсолютною непереборною обмеженістю ресурсів. Якщо ж ми обмежимо коло потреб, то обмеженість ресурсів стає відносною. На жаль, дохід людини обмежений, тому споживач змушений здійснювати покупки у відповідності зі своїм бюджетним обмеженням. Отже, раціональний споживач повинен так розподілити свої доходи, щоб максимально задовольнити свої потреби за умови обмеженого доходу. Враховуючи той факт, що споживачеві необхідні багато блага, виникає задача оптимізації споживчого вибору. При недостатності запасу благ для повного насичення необхідно призупинити споживання всіх благ на рівнях, де інтенсивність задоволення від їх споживання стає однаковою
2. Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим факторам.
Потреба у соціальному захисті зумовлюється природою ринкової економіки. Ринок не в змозі забезпечити своїм суб'єктам гарантований дохід і зайнятість. Цілий комплекс факторів зумовлює суттєві відмінності у рівні доходів, стані здоров'я, обсягу задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких факторів на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист. Це призначення виконується через дві його функції - лікувальну і запобіжну. Лікувальна функція пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми тощо.
Запобіжна функція соціального захисту є превентивною, тобто пов'язана з попередженням бідності шляхом надання індивідам можливості під час свого періоду активної економічної діяльності здобути право на забезпечення собі нормального рівня життя у разі втрати роботи та працездатності, хвороби, нещасного випадку.
Система соціального захисту включає три суб'єкти: державу, юридичні особи і громадян. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а решта адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів стосується забезпечення можливості для кожної особи застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захисту інтересів споживачів, індексації доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повінь, землетрус, засуха тощо). Система соціального захисту ґрунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.
Соціальне забезпечення - це система забезпечення непрацездатних громадян та осіб похилого віку. Воно призначене захищати права працездатних та непрацездатних у таких питаннях, як пенсійне забезпечення, надання допомоги на випадок тимчасової непрацездатності, надання допомоги матерям та сім'ям з дітьми, на випадок безробіття та інвалідам.
Другою складовою системи соціального захисту населення є соціальні гарантії держави населенню. Це реалізація державою конституційних прав громадянам на одержання найважливіших соціальних благ та послуг.
Важливе місце в системі соціального захисту відведено соціальній допомозі. Це турбота про громадян, що потребують підтримки, сприяння у зв'язку зі станом здоров'я, соціальним станом та малозабезпеченістю, з досягненням певного віку. Допомога надається у вигляді грошових та натуральних виплат.
Складовим елементом системи соціального захисту є соціальне страхування. Це система повного або часткового фінансового відшкодування фізичним особам певних життєвих ризиків: тимчасової втрати працездатності, старості, інвалідності, втрати годувальника.
Завдання 2
1. г 2. в 3. г 4. в 5. б
Завдання 3
1. Структурне безробіття (технологічне) – це безробіття, що виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.
2. Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1). Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці — E<1). Таким чином, еластичність пропозиції характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їхніх цін.
3. Дивіденд - частка прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється між акціонерами у вигляді доходу відповідно до кількості та видів акцій, що їм належать.
4. Ліквідність — можливість швидкого переводу активу у готівку без істотної втрати його вартості (з мінімальними витратами).
5. Натуральне господарство — тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу.
