Тема № 1 Предмет і методи політичної економії

1. Аналіз – метод наукового дослідження, за допомогою розкладу цілого на складові частини, визначення складових елементів розгляду окремих його частин.
2. Діалектичний метод – вимагає розглядати будь які природні, суспільні, у тому числі і економічні явища в процесі змін і розвитку.
3. Економіка – найважливіша сфера суспільного життя, в якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності; формується і постійно розвивається під дією різних типів економічних законів, система продуктивних сил і економічних відносин.
4. Економічна теорія – наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людей і груп людей у виробництві, розподіл та споживання життєвих благ з метою задоволення потреб при обмежених ресурсах, що породжують проблему економічного вибору і конкуренції за їх використання. Вивчає економічні закони і економічні відносини.
5. Економічні закони – це закони еволюції виробничих відносин у їх взаємозв’язку з розвитком продуктивних сил. Розрізняють загальні закони, закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях, специфічні економічні закони і особливі закони.
6. Економічні категорії – абстрактний вираз, наукове узагальнення реально існуючих економічних відносин явищ і процесів. Поділяються на: загальні, специфічні та особливі.
7. Закон – внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв’язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.
8. Інституціоналізм – один із напрямків сучасної економічної думки, що виник наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. і основне значення приділяв аналізу ролі інститутів в ухвалені економічних рішень та в економічній діяльності, їхній спрямованості й ефективності.
9. Кейнсіанство – в основі даної теорії лежить вчення про необхідність державного регулювання економіки. Воно породило основу науки “Макроекономіки”.
10. Кількісний метод – сукупність методів обробки статистичних даних для теоретичного аналізу законів розвитку економічної системи і регулювання економічних процесів макро- і мікрорівнів.
11. Класична політекономія – один з наукових напрямів світової економічної думки 2-ї половини 17-го – першої половини 19-го століття. Її засновники – англійський економіст В. Петті і французький вчений Буагільбер. Особливий вклад внесли Сміт і Рікардо.
12. Лібералізм – сукупність поглядів, основним змістом яких є заперечення необхідності втручання держави в економічне життя й розуміння механізму самоорганізованого ринку як єдиного ефективного регулятора господарських процесів.
13. Маржиналізм – один із напрямків сучасної економічної думки та її методологічний принцип, який базується на теорії граничної корисності.
14. Марксистська політекономія – всебічне дослідження законів капіталістичної системи і концепція соціалізму як нової соціально-економічної системи, що ґрунтується на суспільній власності на засоби виробництва. 
15. Меркантилізм – одне з найбільш ранніх економічних учень політекономії, згідно з яким головну роль в економіці у створенні багатства, прибутку, відіграє сфера обігу.
16. Метод абстракції – мислене відвернення від усього того, що не відповідає природі предмета, що визначається.
17. Монетаризм – економічна теорія, згідно з якою кількість грошей, що перебуває в обігу відіграє визначальну роль у формуванні економічної кон’юнктури та встановленні причинно-наслідкових зв’язків між зміною кількості грошей та величиною валового внутрішнього продукту, а також у розвитку виробництва.
18. Неокласицизм – напрямок, який виходить з основоположної бази класиків політекономії про ринок і конкуренцію як природну умову функціонального існування і розвитку економіки.
19. Нормативна економічна теорія – теорія, яка дає оціночні судження.
20.  Позитивна економічна теорія – доктрина позитивізму в економічній теорії, згідно з якою аналіз окремих економічних явищ або процесів та національної економічної системи загалом не має набувати характеру оціночних суджень, отже, дається без оцінок ученого з погляду справедливості або несправедливості, без рекомендацій, як здійснювати економічну політику тощо.
21. Політична економія – це наука, яка вивчає систему виробничих відносин. Політична економія – це наука, що вивчає закони еволюції відносин економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил і насамперед, людини (її потреб, інтересів, цілей) в усіх сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні).
22. Фізіократи –  представники однієї з течій класичної політекономії, що виникла у Франції. Представниками були Кене, Мірабо, Дюпон, Летрон. Вони вважали, що основою багатого суспільства є виробництво і надлишок продукції сільського господарства, а також зовнішню торгівлю та наявність золота і срібла в країні.
23. Функція теоретико-пізнавальна – суть пізнавальної функції полягає в тому, щоб глибоко й всебічно вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг протягом усієї історії людського суспільства, виявляти закони й тенденції економічного прогресу.
24. Функція практична – полягає в розробці принципів і методів раціонального господарювання, науковому обгрунтуванні економічної політики держави.
25. Функція методологічна – економічна теорія виступає теоретичною основою конкретно-економічних наук, тобто розробляє загальні методологічні принципи, без яких не можна обійтися при проведенні скільки-небудь ґрунтовного конкретно-економічного аналізу.

Тема № 2 Виробництво матеріальних благ і послуг. Продукт і характер праці

1. Виробництво – процес дії людини на предмети (речовину) із використанням сил природи та пристосуванням їх для задоволення певних потреб
2. Виробнича  сфера – сфера  матеріального  виробництва, у  якій  створюється  матеріальні  блага.
3. Виробнича інфраструктура – представляє собою комплекс га­лузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому.
4. Виробниче споживання – споживання засобів вироб­ництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільно-необхідного продукту.
5.  Засоби виробництва – сукупність предметів та засобів праці, які використовуються людьми в процесі виробництва матеріальних благ і послуг.
6. Засоби праці – речі або їх комплекс, за допомогою яких людина виробляє життєві блага, тобто це інструменти і обладнання, машини і устаткування, земля і дороги, будівлі і споруди.
7. Матеріальне виробництво – виробництво, безпосередньо пов’язане з виготовленням матеріально-речових благ і наданням матеріальних послуг.
8. Межа виробничих можливостей показує максимально мож­ливий обсяг виробництва певного конкретного товару або виду послуг за наявних ресурсів і знань, які має у своєму розпорядженні конкретна економіка, і визначених обсягах виробництва інших товарів і послуг.
9. Невиробнича  сфера – сукупність  галузей  народного  господарства  і  видів  діяльності, де  виробляються  нематеріальні  послуги  для  задоволення  соціальних  і  духовних  потреб  людини  і  суспільства.
10. Основне виробництво – галузі матеріального вироб­ництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживан­ня і засоби виробництва.
11. Праця – свідома і цілеспрямована діяльність людини з перетворення предметів за допомогою засобів праці у життєві блага, для задоволення власних потреб
12. Предмети праці – речі, на які спрямована праця і засоби праці з метою створення життєвих благ, тобто йдеться про речовину природи, сировину, напівфабрикати.
13. Продуктивні сили – засоби виробництва і трудові ресурси, що їх використовують у виробництві.
14. Продуктивність праці – це ефективність виробничої діяльності людей в процесі створення натуральних благ і послуг. Продуктивність  праці – показник  ефективності виробництва, який  характеризує  обсяг продукту, виробленого за  одиницю часу  одним  працівником.
15. Робоча сила – ті фізичні і розумові здібності людини, які дозволяють їй створювати життєві блага, тобто робоча сила людини – це здатність до праці.
16. Соціальна інфраструктура – нематеріальне вироб­ництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку трудящих, примно­женні їх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.
17. Суспільний  поділ  праці – поглиблення  та  поширення  економічної  діяльності  в  суспільстві, як і  в  країні  так  і  за  її  межами.
18. Трудова діяльність людей – процес виробництва матеріальних і духовних благ.
19. Фактори  виробництва – ресурси, які використовуються  у  виробництві  й  від  яких     залежить  кількість  і  обсяг  випущеної  продукції (праця, капітал, природні ресурси, підприємницька діяльність).

Тема № 3 Економічні потреби та інтереси

1. Економічна  діяльність – будь-який  вид  діяльності, який  пов`язаний  з виробництвом  продукту, виконанням  робіт  та  наданням  послуг  як  виробничого  так  і  соціального  характеру.
2. Економічна  ефективність –досягнення  найбільших результатів  при  найменших  витратах живої  та  уречевної  праці.
3. Економічні  інтереси – об`єктивні, спонукальні  мотиви  економічної  діяльності  людей, зумовлені  розвитком  їх  потреб. Економічні інтереси – усвідомлені економічні потреби окремих людей, колективів, соціальних верств і класів, об`єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності, зумовлені розвитком їх потреб, місцем у системі суспільного поділу праці, еволюцією відносин економічної власності та управління нею.
4. Економічні  потреби – передумови  і  мотиви  розвитку  матеріального  і  духовного  виробництва.  
5. Матеріаловіддача – показує, який обсяг  продукту  виробляється  у  даному  році  на  одиницю  матеріалів.
6. Матеріаломісткість – показник  витрат  матеріалів  на  виготовлення  одиниці  продукції.
7. Потреби - - це внутрішні спонукальні мотиви діяльності людини. Іншими словами - це бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, які приносять їм користь.
8. Продукт  виробництва – створені  матеріальні  блага, результат  людської  життєдіяльності (задоволені  потреби  і  надані  послуги). 
9. Соціальна  ефективність – відповідність  результатів  господарської  діяльності  основним  потребам  і  цілям  суспільства.
10. Суперечності – суттєве й закономірне відношення та взаємодія між протилежними сторонами соціально-економічної системи, що зумовлює розвиток трансформаційних процесів.

Тема № 4 Соціально-економічний устрій суспільства. Економічна система та закони її розвитку

1. Адміністративно-командна система господарювання (яку називають централізовано плановою) характеризується тим, що в ній всі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях.
2. Акціонерна власність – це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій.
3. Виробничі відносини – відносини власності, які виникають між різними суб’єктами в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ на основі привласнення робочої сили, засобів виробництва, інтелектуальної власності, послуг в усіх сферах суспільного відтворення.
4. Відносини власності – відносини, які виникли людьми з приводу привласнення матеріальних та духовних благ.
5. Відчуження – позбавлення суб’єкта права володіння розпорядженням користування об’єктом використання.
6. Власність – соціально-економічні відносини, які складаються у суспільстві з приводу привласнення та використання умов та результатів виробництва.
7. Володіння – фізичне володіння річчю економічним благом.
8. Господарський механізм – являє собою сукупність конкретних економічних форм, методів та важелів регулювання економічної діяльності суспільства.
9. Групова власність – це об’єднання групи людей, створення для здійснення групи людей.
10. Демократизація – створення і захист конкурентного середовища подоланням монополії.
11. Денаціоналізація – перехід державної власності в приватну.
12. Економічна система  – це сукупність видів еконо­мічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на вироб­ництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також: на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.
13. Економічні відносини – відносини, які виникають між членами суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ.
14. Змішана економічна система – це змішана система вільного підприємництва, економічний контроль у якій здійснюється як суспільством, так і приватними інститутами
15. Індивідуальна власність – це приватна трудова власність в основі лежить праця самого власника.
16. Інтелектуальна власність – це тобто, духовно-інтелектуальні, інформаційні ресурси та продукти.
17. Колективна власність – це власність, яка базується на праці членів даного колективу.
18. Кооперативна власність – це об’єднання власності членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності.
19. Корпоративна власність – це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій.
20. Монополізація – умови ринку, які передбачають диференціацію продукту зобов’язаному з особливостями продукту або з місцезнаходженням продавця.
21. Об’єкти власності – це все те, що привласнюється суб’єктами власності.
22. Одержавлення – процес державного втручання в економіку.
23. Організаційно-економічні відносини – відносини, які виникають між людьми з приводу організації виробництва як такого і охоплюють відносини поділу кооперації, спеціалізації, інтеграції та комбінування виробництва, його структури. Організаційно-економічні відносини – відносини, які формуються і розвиваються в процесі управління, менеджменту підприємством, проведення маркетингових досліджень. 
24. Право власності – це регульовані законом суспільні відносини, що до володінням, користуванням і розпорядженням майном.
25. Приватизація – процес передачі об’єктів державної власності приватним власником.
26. Приватна власність – це економічні відносини, за яких окремі особи відносяться до умов і результатів виробництва як до своїх.
27. Привласнення – це система економічних зв’язків між людьми, які встановили їх відношення до певних речей, як своїх.
28. Ринкова економіка – це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.
29. Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, – це   лад, заснований на приватній власності, в якому здійснюється вільна гра ринкових сил. Рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивідуума до досягнення власних економічних інтересів, що збільшує не тільки його добробут, а й примножує багатство суспільства.
30. Роздержавлення—це низка заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, скорочення державного сектора і утворення багато ускладненої економіки, посилення процесів саморегулювання економіки.
31. Розпорядження – право змінювати присвоєння майна управляючи ним.
32. Соціально-економічні відносини – відносини між людьми з приводу власності на виробничі ресурси, засоби виробництва і вироблений продукт, або відносини власності. Соціально-економічні відносини – відносини власності на засоби виробництва і продукти праці
33. Суб’єкти власності – це фізичні особи (всі громадяни, які не обмежені в правах і юридичні особи).
34. Суспільна власність – спільне привласнення засобів виробництва і його результатів.
35. Техніко-економічні відносини  виникають між членами суспільства з приводу створення та використання ними знарядь і предметів праці в процесі виробництва, за допомогою яких здійснюється вплив на природу та виробляються матеріальні і нематеріальні блага.
36. Традиційна (самодостатня) економіка грунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками характеризували виробничу та інші види діяльності людей.

Тема № 5 Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар гроші

1. Альтернативні витрати – витрати пов`язані з втратою можливостей використання ресурсів .
2. Банкнота – банківський білет, грошовий знак, який випускають в обіг центральні емісійні банки держав як засіб обігу і платежу.
3. Валюта – грошова одиниця, яка використовується для вимірювання вартості товарів.
4. Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни виражена у грошових одиницях інших країн.
5. Вартість – це абстрактна категорія , формою прояву якої є мінова вартість, тобто визначені пропорції; як економічна категорія – це абстракція , яка проявляється  через  відносини між товаровиробниками. Вартість – це абстракція, яка проявляється тільки в процесі відносин між людьми під час обміну.
6. Вексель – цінний папір (а також вид кредитних грошей), який засвідчує боргове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити у встановлений термін і в певному порядку , визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).
7. Відкрита інфляція – інфляція яка вільно розвивається і ніким не контролюється.
8. Відносна форма вартості – виражає якісну однорідність товарів, що обмінюються, тобто те, що вони є продуктами загальнолюдської праці. Відносна форма вартості – форма, при якій  товар А відіграє активну роль, виражає його вартість у товарі В.
9. Галопуюча інфляція – інфляція, при якій ціни зростають дуже швидко – на 20 – 100% щорічно.
10. Гіперінфляція – форма інфляції, яка характеризується надмірно високими темпами зростання рівня сукупних ринкових цін (середньомісячні темпи зростання рівня сукупних цін перевищує 50%).
11. Гранична корисність – поняття , яке використовується для визначення корисності “граничного”(основного)працівника ,товару або послуги, які задовольняють найменш значущу потребу у них. Гранична корисність – цінність товару, що визначається не затратами праці а ступенем користі його для суспільства.
12. Гроші – особливий товар, який служить загальним еквівалентом (рівноцінністю) при обміні товарів, є для них формою вартості.
13. Грошова форма вартості – роль загального еквівалента закріпилась за грішми, а не за певними товарами; засіб вираження вартості всіх інших товарів. Грошова форма вартості – форма вартості, при якій роль загального еквівалента постійно закріплюється за одним товаром. Товар стає грошима.
14. Девальвація валюти – зниження офіційного курсу власної грошової одиниці щодо валюти іншої країни з метою стабілізації власної національної валюти.
15. Депозит – гроші або цінні папери внесені до кредитних установ фізичними і юридичними особами на зберігання.
16. Дефляція – Зменшення грошової маси, вилучення з обігу частини грошових засобів, випущених в період інфляції.
17. Еквівалентна форма вартості – форма при якій товар В виконує пасивну роль , оскільки служить вираженням вартості першого, протистоїть йому як еквівалент. Еквівалентна форма вартості – це форма вартості товару – еквівалента, потрібна для вираження вартості іншого товару, тобто виконує певну суспільну функцію.
18. Електронні гроші – банківська система переказу грошових засобів за допомогою ЕОМ.
19. Емісія грошей – випуск у обіг грошей у готівковій і безготівковій формах відповідно до законів грошового обігу.
20. Загальна форма вартості – така форма вартості, за якої безлічі товарів відповідає один товар. Загальна форма вартості – це форма вартості у якій при розвитку виробництва, розширення кола обмінюваних продуктів приводить до стихійного виділення товару, який перетворюється на загальний еквівалент.
21. Задавлена (придушена) інфляція – утримування стабільних цін при зростанні дефіциту на товари.
22. Закон вартості – загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв’язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів, за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.
23. Закон грошового обігу – передбачає, що протягом певного періоду в обігу має перебувати певна, об’єктивно зумовлена, грошова маса. Він з’ясовує вирішальні зв’язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обороту грошей.
24. Засіб обігу – гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.
25. Засіб платежу – функція, яку виконують гроші у результаті виникнення кредитних відносин між товаровиробниками.
26. Інфляція – стійке знецінення грошей (зниження їх вартості) внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів і послуг, що виявляється у зростанні цін, зниження життєвого рівня та інших негативних наслідках.
27. Капіталістичне виробництво – ґрунтується на експлуатації робочої праці, продукт належить капіталісту, спільна праця робітників, одиничний поділ праці , має загальний характер.
28. Капіталістичне товарне виробництво – вищий ефективний ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії.
29. Конвертованість – вільний обмін однієї валюти на іншу за чинним курсом.
30. Кредитна інфляція – знецінення грошей внаслідок економічно необґрунтованого зростання незабезпечених кредитних ресурсів.
31. Кредитні гроші – знаки вартості, які функціонують на основі кредитної угоди і виражають відносини між кредитором і боржником.
32. Масштаб цін – валова кількість грошового металу, прийнята в даній країні за грошову одиницю, та її кратних частин.
33. Металічні гроші – зливки грошового металу певної ваги, форми, проби та номіналу, узаконені державою як засіб обігу.
34. Мінова вартість – властивість товару задовольняти потреби виробника в обміні на інший товар у відповідних пропорціях, при чому пропорції можуть змінюватися в процесі соціально-економічного розвитку. Мінова вартість – це властивість товару обмінюватись на інший товар у відповідних пропорціях, при чому , ці пропорції змінюються з розвитком суспільства, це те, що об`єднає всі товари і виражає кількісну сторону товару.
35. Міра вартості – здатність грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.
36. Натуральне господарство  – форма організації виробництва, коли продукт праці використовується для власних потреб. Натуральне господарство – такий тип організації виробництва, при якому продукти виробляються для задоволення своїх власних потреб, тобто продукти праці не набувають товарної форми і призначені для власного та внутрішньогосподарського споживання безпосередніми виробниками.
37. Паперові гроші – знаки, символи, представники повноцінних грошей в обігу, що наділені державною владою примусовим курсом обігу.
38. Повзуча інфляція – інфляція, що розвивається послідовно, коли ціни зростають поступово і незначною мірою 5 – 10% на рік.
39. Прихована інфляція – інфляція яка виникає внаслідок наявності товарного дефіциту, погіршення якості товарів і послуг.
40. Проста форма вартості – найпростіша форма власності що виражає відносини між двома товаровиробниками. Проста форма вартості – обмін деякими надлишками продуктів характерний для раннього етапу розвитку суспільства.
41. Просте товарне виробництво – дрібне виробництво індивідуальних і самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок, характеризується поєднанням безпосередніх виробництв з засобами виробництва, ґрунтується на власній праці і має обмежений характер.
42. Ревальвація валюти – поновлення, збільшення вартості валюти шляхом підвищення її офіційного курсу щодо грошової одиниці інших країн або щодо міжнародних грошових одиниць.
43. Розгорнута форма вартості – перетворена з простої форми вартості, коли одні товари набувають відносної Фоми вартості, а інші виступають у ролі еквівалента, така форма за якої безліч товарів відповідає один товар(1 поділ) виникає за першого поділу праці
44. Скарби – гроші які виходять з бігу, тимчасово припиняючи свій рух і нагромаджуються.
45. Складна праця – це праця , що вимагає спеціальної підготовки, кваліфікації працівників.
46. Соціально-економічна відособленість виробників –  надає товаровиробникам права економічно самостійних товаровласників, безпосередня причина виникнення товарного виробництва; виявляється передусім у бажанні привласнити результати праці своєї і чужої.
47. Споживна вартість – це властивість товару задовольняти потреби покупця, це те ,  що відрізняє один товар від іншого, і виражає якісну сторону товару.
48. Стагфляція – це інфляція, що супроводжується уповільненням виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.
49. Суспільна форма виробництва – Організація суспільного господарства, за якої, внаслідок радикального розширення і удосконалення відносин планомірності та організованості а отже процесу планування на макро та мікро рівнях а також використанням НТП задоволення більшої частини суспільних потреб відбувається без перетворення продуктів праці на товар.
50. Товар – продукт праці, що завдяки своїм корисним властивостям задовольняє потреби людей і виробляється для продажу або обміну на інший товар.
51. Ціна – це грошовий вираз вартості, кількість грошей чи послуг або інших товарів, що сплачуються та  отримуються  за одиницю товару або послуги.
52. Чек – вид безготівкового розрахунку, документ, який містить письмове розпорядження власника рахунку в банку чи іншій кредитній установі, що його обслуговує, спалити або перерахувати певну суму грошей чеко держателю.

Тема № 6 Капітал: процес виробництва і нагромадження. Наймана праця і заробітна плата.

1. Абстрактна праця – специфічна спец.-економічна форма праці в умовах товарного виробництва, і розвинутого товарного суспільного поділу праці, в якій виражений суспільний характер праці. Абстрактна праця – це затрати людської фізичної чи розумової енергії взагалі, незалежно від конкретних форм. Абстрактна праця створює мінову вартість та вартість товару.
2. Амор­тизаційні відрахування – відрахування на заміщен­ня вартості зношеної частини основного капіталу
3. Амортизація основного капіталу – це заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт (послуги), що виробляється.
4. Вартість ро­бочої сили - це вартість життєвих засобів, необхідних для під­тримання життя її власника
5. Відрядна заробітна плата – це форма, що заохочує збільшення обсягів виробництва продукту. Відрядна заробітна плата – оплата вартості й ціни товару залежно  від розмірів виробітку продукту за одиницю часу. Затрати робітника за цією формою заробітної пла­ти вимірюються кількістю і якістю виробленої продукції.
6. Заробітна плата – це ціна, що виплачується за вико­ристання праці. Вона як економічна категорія розвинутих товарно-ринкових відносин виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком.
7. Індивідуальна праця – праця самостійної організації праці окремою особою та членами її сім’ї без купівлі-продажу робочої сили.
8. Індивідуальний робочий час – час затрачений окремим товаровиробником на виробництво одиниці товару на послуги.
9. Інтенсивність праці – це напруженість праці, яка визначається витратами робочої сили за одиницю часу.
10. Капітал капіталістичного підприємства – це засоби вироб­ництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес вироб­ництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.
11. Конкретна праці – це праця товаровиробника, що виражається в конкретній формі. Конкретна праця створює споживну вартість товару.
12. Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової
13. Мінімальна заробітна плата – грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили, найнижчої кваліфікації. Мінімальна заробітна плата це законодавча встановле­ний розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівни­ком місячну, погодинну норму праці (обсяг роботи).
14. Моральний знос основного капіталу це передчасна втрата основним капіталом їхньої вартості або зменшення її. Є два види (дві форми) морального зносу. За першої форми відбувається під­вищення продуктивності праці у сфері виробництва засобів праці. За другої форми морального зносу з'являються принципово нові засоби праці, які мають  більш високі конструктивні характеристики та експлуа­таційні якості.
15. Номінальна заробітна плата – це та ознака грошей, яка нараховується працівнику за його працю.(за продаж своєї робочої сили). Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, тиждень, місяць у касі підприємства. Включає в себе відрахування на соціальне страхування і прибутко­вий податок
16. Норма амортизації – встановлений у законодавчому порядку річний про­цент заміщення вартості зношеної частини основного капіталу
17. Оборот капіталу — це кругообіг капіталу, узятий не як окре­мий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал, рухаючись, проходить сферу виробництва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.
18. Оборотний капітал -  частина  продуктивного капіталу, вар­тість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошовій формі після їх реалізації.
19. Основний капітал частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, перено­сить свою вартість на новий продукт частинами (у міру зношен­ня).
20. Приватна праця – праця витрачена власником на приватному підприємстві, особиста праця виробника, це праця кожного конкретного товаровиробника.
21. Проста праця – праця некваліфікованого робітника, яка не вимагає спеціальної підготовки і є витрачанням простої робочої сили.
22. Реальна заробітна плата – грошовий еквівалент, маса товарів і послуг за номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата – кількість споживчих вартостей, яку працівник може придбати за існуючого рівня цін, після вирахування податків.
23. Річна маса економічного при­бутку дорівнює масі прибутку, виробленого за один оборот капіта­лу, помноженій на число оборотів цього капіталу за рік, за умови, що обсяги капіталу за цей період не будуть зменшені чи збільшені.
24. Суспільна праця – праця витрачена товаровиробником за умов суспільного поділу праці на вироблення продуктів для інших осіб.
25. Суспільно-необхідна праця – це праця затрачена на виробництво одиниці товару при суспільно нормальних умовах виробництва, вимірюється суспільно необхідним робочим часом і служить для визначення величини вартості товару.
26. Суспільно-необхідний робочий час – час, необхідний для виготовлення споживчої вартості, за наявних суспільно-нормальних умов виробництва, при середньому, в даному суспільному рівні, вмілості та інтенсивності праці.
27. Фізичний знос основного капіталу – матеріальний знос машин, інструмен­тів, будинків і споруд, інших засобів праці за час їхнього функціо­нування в процесі виробництва або невикористання. Фізичний знос є наслідком виробничих навантажень, впливу атмосферних умов, змін у будові матеріалу, з якого виготовлено знаряддя праці, тощо. У результаті фізичного зносу засоби праці втрачають части­ну своєї вартості.
28. Час виробництва — це той час, протягом якого капітал перебуває у сфері виробництва.
29. Час обігу — це той час, протя­гом якого капітал перебуває у сфері обігу.

Тема № 7 Витрати виробництва і прибуток.

1. Альтернативні витрати – витрати, які слід ураховувати при прийнятті економічних рішень.
2. Бухгалтерський прибуток — різниця між загальним виторгом (до­ходом) підприємства і бухгалтерськими витратами (собівартістю). Бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку фір­ми за мінусом зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів.
3. Валові витрати (ВВ) – це постійні і змінні витра­ти у сукупності. За означенням завжди ВВ = ПВ + 3В
4. Витрати – це ви­трати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. У спро­щеному вигляді витратами називають грошове вираження вико­ристання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції. Витрати – це всі явні та неявні платежі, які потрібні для залучення ресурсів до конкретного ви­ду діяльності.
5. Внут­рішні витрати – це витрати на власний і самостійно використаний ресурс.
6. Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції. Граничні витрати виробництва – це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:   ГВ = Δ ВВ/Δq
7. Економічний прибуток – різниця між загальним виторгом (вало­вим доходом) і економічними витратами. Економічний прибуток – це загальна виручка за мінусом вало­вих витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нор­мальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з ураху­ванням їх альтернативної вартості.
8. Економічні витрати  –  виплати, які підприємство повинне зроби­ти, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтер­нативних виробництвах. Економічні витрати – це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нор­мальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.
9. Закон спадної віддачі — продукт кожної додаткової одиниці фа­ктора виробництва зменшується, якщо інші фактори залишаються сталими.
10. Змінні витрати (3В) – це витрати, величина яких у корот­костроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу про­дукції.
11. Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ре­сурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства.
12. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку в гро­шовому вираженні до всього авансованого капіталу, виражене у відсотках.
13. Нормальний прибуток — дохід тих, хто забезпечує економіку під­приємницькими здібностями. Нормальний прибуток – мінімальна плата, необхідна для утри­мання підприємницького таланту в межах даного підприємства.
14. Постійні витрати (ПВ) – це витрати, величина яких не за­лежить від зміни обсягу продукції.
15. При­бутковість – здатність створювати прибуток.
16. Середні витрати — витрати на одиницю випуску продукції, які до­рівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару.

Тема № 8 Ринок, його суть і функції. Моделі ринку. Конкуренція і  ціноутворення.

1. Агенти – це оптові торговці, які представляють покупця на постійній основі.
2. Акція – вид цінного паперу без встановленого строку обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства.
3. Аукціон – це вид торгівлі товарами, які мають справу, як правило, з продукцією якої на ринку не вистачає.
4. Банк – це кредитно-фінансова установа що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у строкове користування у формі кредитів (позик) стає посередником у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, установами чи окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, влючаючи емісію нових грошей.
5. Банки іпотечний – банк, що спеціалізується у наданні довготермінових кредитів під заставу нерухомості (будівель, земель, тощо) та випуску заставник листів, забезпечених нерухомістю.
6. Біржа праці – установа, яка збирає та надає інформація про наявність вакансій, сприяє підготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайнятості працездатного населення,  частково регулює процес зайнятості.
7. Біржі – це установи де здійснюється купівля масових товарів, цінних паперів, валюти, нерухомості, робочої сили, біржі як установи дії яких по купівлі-продажу не заключають, заключають угоди функціональні члени біржі, в особі професійних посередників (брокерів, агентів, маклерів чи дилерів).
8. Брокери – це посередники в комерційних, валютних, страхових та інших операціях.
9. Валютна біржа – ринок іноземних валют, де здійснюється їх купівля продаж.
10. Валютний ринок – система економічних та організаційних відносин щодо операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті.
11. Вексель – цінний папір (вид кредитних грошей) який засвідчує боргове зобов’язання векселедавця оплатити у встановлений строк і в певному порядку визначену суму власнику.
12. Видова конкуренція - виникає внаслідок наявності товарів, які призначені для однієї і  тієї ж самої мети, але мають відмінності з якихось суттєво важливих характеристик.
13. Виробнича  інфраструктура – комплекс  галузей, які обслуговують  основне  виробництво.
14. Вільний ринок (класичний) – це ринок, на якому реалізуються товари і послуги багатьох незалежних товаровиробників.
15. Внутрішньогалузева конкуренція – існує в середині галузі між товаровиробниками, які створили товари одного виду.
16. Диверсифікація – це стратегія зменшення ризику фірми за допомогою розподілу інвестицій ті інших ресурсів між декількома напрямками діяльності – виробництвом різнорідних товарів та наданням різних послуг.
17. Дилери – це посередники, які на відміну від брокера заключають угоди від свого імені і за власний кошт.
18. Досконала конкуренція – конкуренція на ринку з багатьма продавцями та покупцями взаємозамінного товару, коли жоден з продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяг продажу.
19. Емісійний банк – банк, який має монопольне право на  випуск банкнот (він є центральним банком країни).
20. Закон попиту – закон, у відповідності з яким ріст цін приводить до зниження величини попиту на товари та послуги при інших незмінних умовах і навпаки.
21. Закон пропозиції – полягає у тому, що обсяг пропозиції перебуває у прямій залежності від спрямованості змін рівня ціни.
22. Інноваційний банк – спеціалізований фінансово-кредитний інститут, який здійснює довготермінові вкладення капіталу в розвиток наукових досліджень і розробок венчурних підприємств
23. Інформативна функція. Через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об'єктивну інформацію про суспільне необхідні витрати виробництва і суспільне необхідну якість та асортимент тих товарів і послуг, які виробляються.
24. Інфраструктура – сукупність галузей і підприємств, зайня­тих обслуговуванням суспільного виробництва. Розрізняють ви­робничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.
25. Іпотечний банк – спеціалізований фінансово-кредитний інститут, який надає довготермінові (на 25-30 років) кредити під заставу нерухомості, або для її придбання з метою привласнення прибутків.
26. Казначейське зобов’язання – державні цінні папери, які добровільно розміщують серед населення і які засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до державного бюджету з метою втримання фіксованого грошового доходу впродовж усього терміну володіння цим зобов’язанням.
27. Картель – одна з форм монополії, учасники якої для підвищення прибутку укладають угоду про поділ ринків збуту, розміри виробництва, рівень цін на продукцію тощо; Характеризуються збереженням комерційної і виробничої самостійності об’єднаних підприємств.
28. Конгломерат – це сукупність фірм, які не мають загальних виробничих основ, але об’єднанні організаційними або фінансовими зв’язками.
29. Конкуренція – боротьба між товаровиробниками за вигідні умови виробництва і збуту товарів та послуг,  за отримання найвищого прибутку чи інших переваг.
30. Концентрація – спричиняє загостренню між дедалі більшими підприємствами.
31. Концерн – це об’єднання підприємств різних галузей промисловостей, банків та інших спільним фінансовим керівництво, як одна з одна з форм монополій.
32. Кредитний ринок – окрема сукупність відносин між одержувачами в товарній оборотній сфері.
33. Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства.
34. Місцевий ринок – ринок, обмежений певною територією, і може створюватися як на підставі адміністративного поділу місцевості, так і за іншими ознаками, що об’єднують територію.
35. Монополізм – соціальний процес, за якого різні суб'єкти суспільних відносини зосереджують (монополізують) певні об’єкти і використовують у власних цілях.
36. Монополістична конкуренція – конкуренція за існування кількох фірм кожна з якої пропонує різну структуру маркетингу і неоднорідної продукції.
37. Монополія – це виключне право окремої особи, групи осіб, держави тощо на  виробництво, торгівлю, промисел та інше.
38. Монопольний прибуток – це форма прибутку та реалізації монополістичної власності на вищій стадії розвитку капіталізму.
39. Монопольний ринок – ринок, на якому декілька продавців певних товарів чи послуг можуть змовлятися між собою поділ ринків збуту і впливати на рівень цін.
40. Монопольно висока ціна – встановлюють монополістичні об’єднання у процесі реалізації вироблених ними товарів і послуг.
41. Монопольно низька ціна – високі монопольні ціни існують на товари і послуги, які монополії продають.
42. Національний (внутрішній) ринок – ринок, який являє собою сукупність всіх елементів ринків, структур та інфраструктур у взаємозв’язку і взаємодіє в межах певної держави.
43. Недосконала конкуренція – конкуренція, коли окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють.
44. Нецінова конкуренція – конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін.
45. Облігація – цінні папери, що засвідчує внесення зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого процента.
46. Олігополістична конкуренція – конкуренція діє на ринку, який складається з невеликої кількості продавців.
47. Олігополія – термін, що означає ситуацію на ринку, коли декілька великих конкуруючих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції в галузі і ведуть переважно нецінову конкуренцію.
48. Ощадний банк – фінансове підприємство, яке спеціалізується, здебільшого, на обслуговуванні населення через залучення грошових заощаджень громадян і наданні кредитних, розрахункових та інших послуг.
49. Попит – бажання споживачів, покупців придбати даний товар за даної ціни в даний період часу підкріплене грошовими можливостями.
50. Предметна конкуренція – відбувається в результаті випуску ідентичних товарів, які відрізняються лише якістю виготовлення або навіть однакові за якістю, але мають незначні відмінності.
51. Природна монополія – це галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок в цілому.
52. Пропозиція – готовність, прагнення виробників продавати свій товар за даного рівня цін.
53. Регіональний ринок – ринок певного товару чи товарної групи, функціонування якого обмежують переважно ринками одного регіону.
54. Регулююча функція. Орієнтуючись на ринкові ціни і намагаю­чись одержати максимальний прибуток, підприємці направляють свої кошти на випуск тих товарів, які користуються попитом.
55. Регульований (цивільний) ринок – результат еволюції ринкової економіки.
56. Ринкова інфраструктура – весь комплекс елементів і видів діяльності, які створюють організаційно-економічні умови для функціонування ринкового механізму
57. Ринкова конкуренція – це процес суперництва між виробниками, постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва і реалізації.
58. Ринкова система – це система ринків, цін і конкуренції.
59. Ринкова ціна – форма вияву ринкової вартості, в якій виражається співвідношенням попиту і пропозиції на ринку в момент купівлі-продажу товару та суспільно-необхідні затрати праці.
60. Ринкові відносини – це відносини і зв'язки, які складаються між продавцями і покуп­цями в процесі купівлі-продажу товарів.
61. Ринок – сфера товарного обміну, де виникають і реалізуються відносини купівлі-продажу та здійснюється конкретна господарська діяльність щодо просування товарів і послуг від їх виробників до споживачів.
62. Ринок засобів виробництва – певна сукупність економічних відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації.
63. Ринок капіталів – система фінансово-економічних відносин, яка обслуговує рух вільних грошових коштів і сприяє перетворенню їх у грошовий капітал, що приносить прибуток завдяки його вкладенню в підприємство.
64. Ринок науково-технічних розробок та інформації – це ринок, який має своїми об’єктами продукти «ноу-хау», винаходи, патенти, ліцензії, проекти, програми математичного забезпечення, прогнози та іншу наукову інформацію.
65. Ринок робочої сили – сукупність економічних відносин між зайнятими, найнятими працівниками з одного боку, підприємствами і біржами з іншого з приводу організації виникнення і купівля-продажу робочої сили.
66. Ринок цінних паперів – частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.
67. Сануюча функція ринку. Цю функцію ринок виконує тоді, коли за до­помогою конкуренції "очищає" суспільне виробництво від еко­номічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, "дає зелене світло" ефективнішим.
68. Світовий (зовнішній) ринок – сукупність наукових ринків, пов’язаних між собою стійкими товарно-грошовими відносинами.
69. Синдикат – одна з форм монополії, метою якої є одержання над прибутку шляхом організації збуту продукції.
70. Соціальна  інфраструктура – нематеріальне  виробництво, охорона  здоров`я, освіта, транспорт, зв’язок.
71. Соціально орієнтований ринок – крім механізмів регулювання, держава бере на себе виконання функції соціального захисту населення.
72. Суб’єкти ринку – продавці з одного боку, покупці – з іншого, виробники і споживачі продукції.
73. Тіньовий ринок – ринок неофіційний з точки зору відповідності чинному законодавству з метою несплати податків.
74. Товарна біржа – високоорганізована економічна фірма оптової торгівлі в межах якої виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (компаніями торгівлі у процесі купівлі-продажу товарів за умов реального ф’ючерського товаро-експорту через механізм різних цін)
75. Торговий дім – це спеціалізована фірма, яка торгує одним чи масою однорідних товарів по дорученню своїх клієнтів і за їх рахунок.
76. Трест – 1) об’єднання кількох підприємств однієї галузі; 2) одна з форм монополістичного об’єднання підприємств, за якої вони втрачають свою комерційну та юридичну самостійність і підпорядковуються єдиному централізованому управлінню.
77. Угоди на реальний товар – завершується переходом товару від продавця до покупця.
78. Ф’ючерська угода – це специфічна строкова угода про поставку партії товару або інших цінностей у певний термін.
79. Фондова біржа – механізм торгівлі цінними паперами. Обов’язковий елемент ринкової економіки.
80. Функції ринку – це все те, що виконує ринок при його функціонуванні (регулююча, контрольна і стимулююча)
81. Функціональна конкуренція – виникає з тієї причини, що будь-яку потребу можна задовольнити різними способами.
82. Холдинг-компанія – одна із видів підприємств.
83. Централізація – це зосередження чого не-будь в одному місці, в одних руках, в одному центрі.
84. Централізація виробництва – це збільшення обсягів виробництва у результаті об’єднання окремих промислових підприємств, фірм в одну більшу компанію із загальним управлінням.
85. Ціна – грошовий вираз вартості товару.
86. Ціна попиту – найбільша ціна, яку може запропонувати покупець продавцеві, враховуючи стан поточної кон’юнктури ринку.
87. Ціна пропозиції – найменша ціна,  яку може запропонувати покупець продавцеві, враховуючи стан поточної кон’юнктури ринку.
88. Ціна ринкової рівноваги – рівноважна ціна, яка встановлюється тоді, коли попит дорівнює пропозиції, тобто коли ціна продавця і ціна покупця в результаті торгу співпали.
89. Цінні папери – це грошові або товарні документи, які надають їх власнику майнові права і право на отримання визначених грошових сум, доходів.
90. Цінова конкуренція – конкуренція, що здійснюється через зниження цін.
91. Штучна монополія – це ситуація на біржі за якої попит на конкурентний товар є мінімальний, а більшість покупців не починають торгів очікуючи на зниження цін товарів.
92. Ярмарок – періодично влаштований в одному й тому самому місці й у певний час ринок; з’їзд торгівельних і промислових організації, комерсантів, переважно для гуртового продажу та закупівлі товарів за виставленими зразками.

Тема №  9  Домогосподарство в системі економічних відносин

1. Домогосподарства виконують дві основних функції в ринко­вій економіці: вони є основними постачальниками всіх економіч­них ресурсів і водночас основною видатковою групою в національ­ному господарстві.
2. Грошові доходи – це доходи, що пов`язані з трудовою діяльністю.
3. Доходи – багаторічне економічне поняття, яке застосовується в різних значеннях, певна кількість грошових коштів, матеріальних благ чи послуг отриманих фізичною особою, підприємством чи економікою в цілому за певний проміжок часу.
4. Індексація доходів – встановлення законами та нормативно-правовими актами механізм підвищення грошових доходів громадян, що компенсує їх витрати у зв`язку із збільшенням цін на товари та послуги.
5. Мінімальний споживчий бюджет – виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворення її життя і працездатності.
6. Номінальна працездатна ставка – це процентна ставка, виражена в грошах за поточним курсом валюти.
7. Оптимальний споживчий бюджет – відображає величину і структуру споживання матеріальних і духовних благ, які забезпечують найповніше й розумове задоволення потреб людини за даного рівня розвитку продуктивних сил.
8. Реальна ставка – це процентна ставка, виражена у грошах, що обчислена з врахуванням  рівня інфляції.
9. Розподіл – це окрема сфера суспільного відтворення.
10. Сімейний дохід – сума доходів свідомо організованої, на основі родинних зв`язків та спільності поділу, таємної групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціально-економічних та духовних потреб індивідів суспільства в цілому.
11. Ставка позичкового процента – це ціна, що сплачується за використання грошей.
12. Суспільні споживання доходів – доходи, за допомогою яких забезпечується задоволення потреб в освіті й культурі, охороні здоров`я, житлі, утримання працездатності членів суспільства.

Тема № 10  Підприємство як товаровиробник. Валовий дохід і прибуток

1. Акціонерне товариство – основна форма організації великих та частини середніх підприємств, капітал яких формується шляхом продажу акцій та інших цінних паперів.
2. Асоціація – добровільне об’єднання фізичних і (або) юридичних осіб з метою співробітництва при збереженні самостійності й незалежності членів, які входять до цього об’єднання.
3. Бізнес – підприємницька, комерційна чи будь-яка інша діяльність, що не суперечить закону і спрямована на отримання прибутку.
4. Валовий дохід – частина вартості валової продукції підприємства, яка залишається після покриття всіх матеріальних витрат, або новостворена на підприємстві вартість як результат живої праці колективу підприємства.
5. Венчурна фірма – організація, що орієнтується на практичне використання технічних і технологічних новинок, результатів наукових досягнень, ще не апробованих  практикою.
6. Виробничо-технологічна функція - це забезпечення процесу виробництва необхідними трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації та управління виробництвом. Ця функція показує, який максимальний обсяг випуску продукції може бути одержаний при витрачених чинниках виробництва.
7. Державне підприємство – комплекс взаємопов’язаних заходів впливу на народне господарство для забезпечення його збалансованого розвитку; цілеспрямоване втручання уряду в роботу ринкового механізму.
8. Економічна функція полягає у маркетингових дослідженнях ринку товарів і послуг з метою найбільш ефективної реалізації виготовленої продукції; здійсненні господарських відносин з іншими суб'єктами ринку на основі договорів (контрактів); найманні працівників і організації їхньої діяльності; розподілі та використанні прибутку; сплаті податків; інвестуванні.
9. Зовнішньоекономічна функція полягає у самостійному здійсненні • зовнішньо економічної діяльності підприємства відповідно до законів України.
10. Колективне підприємство – підприємство з колективною формою власності на засоби виробництва і частину створеного продукту, я також з колективним управлінням власністю.
11. Командитне товариство – товариство, в якому один або декілька учасників несуть повну відповідальність перед кредиторами, а решта – обмежену.
12. Комерційні підприємства - підприємства, характер господарської діяльності яких основується на одержанні прибутку. До комерційних відноситься переважна більшість суб'єктів господарювання.
13. Консорціум – тимчасова або постійна угода між декількома банками, промисловими компаніями з метою проведення значущої економічної акції, яка потребує концентрації фінансових ресурсів.
14. Концерн – форма об’єднання підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі для здійснення спільної діяльності.
15. Кооперативне підприємство – добровільне об’єднання індивідуальних виробників на основі кооперативної власності на різноманітні об’єкти привласнення з метою раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та поліпшення умов життя своїх членів.
16. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням, діє на основі об'єднання майна та підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
17. Корпорація – колективна форма капіталістичних підприємств, яка існує у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типів.
18. Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова кількість працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро. Малі підприємства – типовий елемент вільного підприємництва. Основ­ними якісними характеристиками малого підприємства є: 1) незалежність управління; 2) можливість вільно розпоряджатися власним майном (капіталом).
19. Некомерційними підприємствами є суб'єкти господарювання, діяльність яких спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
20. Новаторська функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному впровадженні новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого ризику та вміння вести конкурентну боротьбу
21. Організаційна функція підприємництва виявляється у поєднанні чинників виробництва в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за їхнім використанням, направленості зусиль працівників на досягнення поставленої мети. Підприємницький успіх - головна мета господарської діяльності.
22. Підприємництво – самостійне організаційно-господарське новаторство на основі використання різних можливостей для випуску нових або старих товарів новими методами, відкриття нових джерел сировини, ринків збуту тощо з метою отримання прибутків і самореалізації власної мети. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку
23. Підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством.
24. Повне товариство – товариство, засноване на договорі декількох учасників з метою підприємницької діяльності та отримання прибутків, учасники якого несуть необмежену і солідарну майнову відповідальність за зобов’язаннями товариства .
25. Приватне підприємство – форма підприємницької діяльності, де суб’єктом виступає одна фізична особа , яка несе повну відповідальність перед кредиторами і самостійно управляє всіма стадіями виробничої та комерційної діяльності. приватне підприємство - підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та їх праці чи з використанням найманої праці.
26. Ресурсна функція підприємництва полягає у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, а також матеріальних, трудових, природних та інформаційних ресурсів.
27. Сімейне підприємство – підприємство, засноване на праці членів однієї сім’ї.
28. Соціальна функція - це поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування всіх працівників підприємства та їх сімей; забезпечення підготовки кваліфікованих працівників; надання пільги своїм працівникам, які навчаються у навчальних закладах без відриву від виробництва; забезпечення визначеної відповідно до закону кількості робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Соціальна функція підприємництва зводиться до виробництва тих і товарів та послуг, які необхідні для максимального задоволення реальних потреб споживачів.
29. Спільне підприємство – організаційно-правова форма створення фірми в країні, що отримує капітал.
30. Товариство з обмеженою відповідальністю – товариство, учасники якого  беруть участь у постійному капіталі постійними внесками і не несуть особистої відповідальності за зобов’язаннями товариства.
31. Товариство(партнерство) – форма організації підприємства, за якої дві або більше осіб об’єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно управляють виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть спільну відповідальність за своїми зобов’язаннями.
32. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив.
33. Фізичні особи – громадяни і їх об’єднання, які згідно з чинним законодавством розвинутих країн наділені право- і дієздатністю.
34. Фірма – узагальнена назва підприємства, компанії, комерційної установи; організація, яка веде господарську діяльність.
35. Франчайзинг – взаємовигідна угода, яку укладають на основі контрактів типу „Франчайз”, тобто крупної „родинної” фірми, що надає право дрібній приватній фірмі протягом певного часу у спеціально відведеному місці організувати власну справу.
36. Холдінг – суб’єкт господарювання, який володіє контрольними пакетами акцій інших таких суб’єктів і управляє їхньою діяльністю та контролює її.     
37. Юридичні особи – організації, об’єднання, які є носіями майнових прав і обов’язків; у господарській діяльності виступають від власного імені й існують незалежно від осіб, що входять до складу організацій та об’єднань.

Тема № 11  Галузеві особливості виробництва і функціонування капіталу.  Форми прибутку, процент і рента.

1. Аграрно-промисловий комплекс - сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом, переробкою, збереженням і доведенням до споживача сільськогосподарської продукції. До складу АПК входять три основні сфери: виробництво засобів виробництва для сільського господарства та його виробничого обслуговування; власне сільське господарство; заготівля, переробка, зберігання, транспортування і збут сільськогосподарської продукції.
2. Агропромислова інтеграція - посилення виробничо-економічних зв’язків і органічне поєднання сільського господарства та галузей промисловості, транспорту, торгівлі,  які обслуговують сільське господарство, постачають ресурси і доводять його продукцію до  споживача
3. Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного то­вариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також: на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товарис­тва.
4. Банк — це фінансова установа, яка акумулює тимчасово віль­ні грошові кошти (вклади), надає їх у тимчасове користування у формі кредиту (позики), виступає посередником у взаємних пла­тежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.
5. Банківська система – сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму.
6. Банківський кредит – надається банками та іншими кредитно-фінан­совими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб'єктам у формі грошових позик.
7. Банківський прибуток являє со­бою різницю між: процентами на вкладений капітал і виплатою процентів за позиками. визначається
8. Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку ви­значену суму грошей власнику векселя.
9. Власність - історично відповідна форма присвоєння матеріальних благ, що виражає систему економічних відносин з приводу володіння, розпорядження і користування майном.
10. Державний кредит – позичальник держава; кредитор – насе­лення і Приватний бізнес.
11. Земельна власність -  історично певна форма відчуження чи привласнення землі як предмета природи, що  виражає економічні відносини між людьми з   приводу її використання як необхідної умови будь-якої підприємницької діяльності і головного засобу виробництва в сільському та лісовому господарствах
12. Земельна рента - це окремий випадок економічної ренти, тому що являє собою дохід від користування землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких обмежена (інакше кажучи, це плата за використання цих ресурсів).
13. Землеволодіння -   фактичне володіння землею на певних юридичних засадах, що зумовлюють відповідні права та обов’язки землевласників.
14. Землекористування - система господарського та іншого використання землі, що склалася у країні під дією об’єктивних чинників або запроваджена державою.
15. Іпотечний кредит – кредит під заставу нерухомого майна, землі.
16. Казначейські зобов'язання України – це вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних за­садах серед населення, засвідчують внесення їх власниками гро­шових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксо­ваного доходу.
17. Колективне господарство  - господарство з колективною формою власності на засоби виробництва і частину створеного продукту ,а також з колективним управлінням  власністю
18.  Комерційний кредит – продаж товарів у борг з відстрочкою плате­жу; знаряддя – вексель, що оплачується через банк.
19. Кредит – форма руху позич­кового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в по­зику.
20. Ку­рс акцій – ціна, за якою продаються і купуються акції
21. Міжнародний кредит – між державами в грошовій або товарній формі.
22. Монопольна рента - утворюється через обмеженість чи не відтворюваність земель особливої  якості чи певних кліматичних умов
23. Норма банківського прибутку – це результативність роботи комерційного бан­ку, відношенням чистого прибутку до власних коштів (власного капіталу) банку.
24. Облігація – це цінний папір, що засвідчує внесення її власни­ком грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передба­чене умовами випуску)
25. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між промисловими і роздрібними торговцями.
26. Оренда - надання майна (землі) його господарем у тимчасове користування іншим особам на договірних умовах, за плату. Особу, що отримує майно в оренду, називають орендарем, а особу, яка здає майно в оренду, - орендодавцем. Між ними виникають орендні відносини. У договорі про орендну може бути передбачена можливість викупу майна, що орендується. Розмір орендної сплати визначається угодою про оренду. Величина орендної плати за землю і державне майно визначається законодавчими актами держави. Розрізняють такі види оренди: оренда підприємств, оренда майна громадянами, внутрішньогосподарський орендний підряд. Останній є формою організації та оплати праці окремих працівників, колективів підрозділів, груп працівників.
27. Орендна плата - включає, крім ренти, амортизацію на будівлі і споруди (які знаходяться на землі), а також процент на вкладений капітал.
28. Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним
29. Позичковий процент – це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику (клієн­тові), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у процентах до суми кре­диту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кре­дитом протягом року.
30. Приватно-орендне  господарство діють на засадах підприємництва і                  самоврядування ,займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та товарів
31. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одер­жання дивідендів, а також: на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації.
32. Рента - дохід з капіталу, землі і майна, який регулярно одержують їх власники, не займаючись, підприємницькою діяльністю.
33. Роздрібна торгівля – це реалізація товарів безпосередньо споживачам.
34. Розпорядження землею   комплекс прав,які дозволяють її відчужувати: продажу, дарування, передачі у спадок, обміну і  т.п.
35. Селянське господарство - є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
36. Селянське(фермерське)    господарство відособлений виробник, який отримав у власність або володіння землю, має у власності  чи орендує засоби виробництва, самостійно визначає виробничу програму, реалізує продукцію  на основі договірних цін, що визначаються попитом та пропозицією
37. Спеціалізація виробництва - зосередження основної діяльності підприємства, компанії на виробництві вузького кола продукції, товарів та послуг.
38. Споживчий кредит надається банками, фінансово-кредитними уста­новами і торговими підприємствами приватним особам для опла­ти товарів довгострокового користування.
39. Сутність позичкового капіталу. Чільне місце в інфраструктурному забезпеченні ринку посідає позичковий капітал сфери обміну та установи, що здійснюють його функціонування.
40. Торговий прибуток – це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі. Його можна розглядати двояко: І) як різницю між загальним виторгом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. У цьому разі торгове підпри­ємство одержує бухгалтерський прибуток; 2) як річницю між загальним виторгом і економічними витратами обігу. Капітал як ресурс набуває форми торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача.
41. Ціна землі -   капіталізована рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує його власникові відповідний  дохід,але не у формі ренти ,а величиною,  еквівалентної відсотку на вкладення в банк
42. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право во­лодіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між; осо­бою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також: забезпе­чують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Тема №  12  Суспільне відтворення. Суспільний продукт і його основні форми.

1. Валовий внутрішній продукт (ВВП) – показник, який характеризує сукупну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених підприємствами, організаціями та установами в поточному періоді на економічній території країни.
2. Валові капіталовкладення – загальні капіталовкладення в економіку протягом певного періоду, до складу яких входять інвестиції на реновацію і чисті капіталовкладення.
3. Використовуваний доход (ВД) розраховується шляхом зменшення по­казника особистого доходу на суму прибуткового податку з громадян та деяких неподаткових платежів державі.Це доход, який залишається у розпорядженні домогосподарств. Він використовується  на споживання і заощадження.
4. Додана вартість фірми – вартість виробленої фірмою продукції без вартості проміжних товарів і послуг, що були придбані фірмою і використані в процесі виробництва.
5. Додатковий  продукт -  та  частина  чистого  продукту суспільства, яка  утворюється  понад  необхідний  продукт.
6. Екстенсивний тип розширеного відтворення здійснюється на основі залучення у виробництво додаткових працівників, природних ресурсів, основних і оборонних засобів.
7. Інвестиції – довготермінові вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства всередині країни та за її межами привласнення прибутку.
8. Індивідуальне відтворення –це відтворення в масштабі окремого підприємства.
9. Інтенсивний тип розширеного відтворення характеризується нарощенням обсягів виробництва продукції шляхом підвищення кваліфікації працівників, поліпшенням використання наявного виробничого потенціалу, застосування більше прогресивних технологій, форм організації виробництва й управління.
10. Кінцева продукція – товари і послуги, що купуються з метою кінцевого
    споживання, не для подальшої переробки чи перепродажу.
11. Кінцевий  суспільний  продукт – частина  валового  продукту  або  готова  продукція, яка  використовується для  задоволення  потреб.
12. Нагромадження – перетворення частини прибутку на капітал, а щодо речового змісту –збільшення запасів майна, основних фондів, матеріалів та ін.
13. Національне багатство – сукупність  матеріальних  благ, створених  і накопичених суспільством  у процесі  попереднього розвитку, а  також  природних ресурсів, залучених до господарського обороту.
14. Національний дохід  - частина сукупного (валового) суспільного продукту, що залишається після вирахування вартості засобів виробництва, використаних  на його створення.
15. Національний доход (НД) — сукупний доход в економіці, який отри­мують власники факторів виробництва (праці, капіталу, землі) — можна отримати, коли показник ЧВП зменшити на величину чистих непрямих по­датків на бізнес: НД = ЧВП-Тн.
16. Необхідний продукт – частина  новоствореного найманим  працівником  чистого продукту, що спрямовується  на  відтворення його робочої сили та утримання членів сім`ї, на задоволення  потреб  в їжі, одязі, житлі, освіті, охороні здоров`я.
17. Норма нагромадження – відношення нагромаджуваної маси додаткового продукту до національного доходу, виражене у відсотках.
18. Особистий дохід (ОД) можна отримати, коли від націо­нального доходу відняти внески на соціальне страхування, нерозподілений прибуток корпорацій, податки на прибуток корпорацій і додати суму тран­сфертних платежів. Необхідно також відняти чистий процент і додати осо­бисті доходи, отримані у вигляді процента.
19. Предмети споживання – частина сукупного суспільного продукту, яка складається із сукупності створюваних у суспільстві матеріальних благ й послуг і призначається для життєвих потреб населення та інших видів невиробничого споживання.
20. Проміжна продукція – це товари і послуги, що купуються з метою
    подальшої переробки, обробки або для перепродажу.
21. Просте відтворення – це відтворення, при якому розміри створюваного продукту залишаються незмінними.(Фактори виробництва не зазнають суттєвих змін, оскільки весь додатковий продукт, якщо він створений, використовується на задоволення потреб невиробничого характеру).
22. Реалізація сукупного суспільного продукту – це заміщення всіх його складових частин, як по вартості, так і по натурально-речовій формі.
23. Розрахунок ВВП методом кінцевого використання BBП=Y=C+I+G+NX,(С – кінцеві споживчі витрати домогосподарств, І – валові приватні внутрішні інвестиції, G – державні витрати ,NX –чистий експорт товарів і послуг за кордон.)
24. Розрахунок ВВП розподільчим методом : BBП=Y=W+R+p+I+A+TH         (A – амортизаційні  витрати,W – винагорода за працю,TH  - чисті непрямі податки на бізнес,R – рентні платежі,i – чисті проценти,p – доход від власності.)
25. Розширене відтворення – відтворення, при якому обсяг створюваного продукту зростає в кожному наступному циклі, удосконалюються засоби виробництва, оскільки частина доданого продукту спрямовується на нагромадження.
26. Система національних рахунків (СНР) — це система взаємо­пов'язаних показників і класифікацій, які використовуються для описуван­ня та аналізу найзагальніших результатів і аспектів економічного процесу на макрорівні.
27. Сукупний  суспільний  продукт – вартість  виготовленого  продукту  в  масштабі  суспільства  за  визначений  період  часу (1 рік).Сукупний суспільний продукт – сукупність створених матеріальних благ за відповідний період часу.
28. Суспільне відтворення – це відтворення яке здійснюється в масштабі країн.
29. Фонд заміщення – частина суспільного продукту, спрямованого на відтворення зношених, у процесі створення матеріальних благ, засобів виробництва.
30. Фонд нагромадження – частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, будівництва об`єктів соціального та культурно-побутового призначення, а також для створення суспільних резервів і страхових запасів.
31. Фонд споживання – частина національного доходу, яка використовується на задоволення матеріальних та соціальних  потреб членів суспільства.
32. Чистий внутрішній продукт (ЧВП) можна отримати із ВВП, коли його зменшити на величину амортизаційних відрахувань: ЧВП=ВВП-А
33. Чисті капіталовкладення – загальний обсяг валових капіталовкладень за винятком відрахувань на амортизацію.

Тема № 13  Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та її регулювання державою.

1. Автоматизація виробництва – вищий етап розвитку техніки, коли машини створюють нові машини, а керують роботою машин автоматичні пристрої.
2. Безробіття – соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення хоче працювати, але не може знайти роботу, стає надлишковою,           поповнюючи резервну армію праці.
3. Вимушене безробіття – не пов’язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза їх вибором.
4. Грошова криза – зростання суперечностей у грошовій сфері внаслідок циклічних криз в економіці, докорінної перебудови грошових відносин, нераціональної грошової політики держави, війн та її факторів.
5. Депресія – фаза промислового циклу, що постає безпосередньо за фазою кризи.
6. Економічна криза – глибокий розлад економічної системи, спосіб тимчасового вирішення її суперечностей.
7. Економічна рівновага – стан економічної системи за якого пропорції в народному господарстві забезпечують максимальну узгодженість мети економічного розвитку і наявних ресурсів.
8. Економічне зростання – зростання економічної могутності країни, збільшення обсягів суспільного виробництва і розширення можливостей економіки задовольняти зростаючі потреби населення в товарах і послугах.
9. Економічне піднесення – одна з фаз промислового циклу і стан економіки країни, що характеризується зростанням виробництва, підвищенням його ефективності, скороченням безробіття і підвищенням життєвого рівня.
10. Економічний прогрес – поступальний рух усієї економічної системи, кожної з її підсистем до вищого ступеня їх комплексної організованості, планомірності та пропорційності з метою підвищення життєвого рівня населення.
11. Економічний цикл – це регулярні коливання рівня ділової активності, за яких після зростання активності настає її зниження, що знову змінюється зростанням.
12. Ефективна зайнятість -  зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог основного економічного закону, інтенсивного типу відтворен­ня, а отже, критеріїв економічної доцільності найефективнішого використання основних типів капіталістичної власності і капіталу. Водно­час ця форма зайнятості зорієнтована на скорочення ручної праці.
13. Зай­нятість за умов капіталізму: це сукупність виробничих відносин між різними економічними суб'єктами (найманими працівниками, капіталіс­тами і державою), що виникають у процесі забезпечення працездатного населення робочими місцями та усвідомленої діяльності людей, спря­мованої на виробництво товарів і послуг з метою створення прибутків для власників капіталу, отримання доходу на відтворення робочої сили і задоволення суспільних потреб.
14. Зайнятість населення – діяльність людей, спрямована на задоволення особистих і суспільних потреб, яка є, як правило, джерелом доходу.
15. Інтенсивний тип економічного зростання – ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому відбуваються структурні перетворення.
16. Малі цикли – цикли пов’язані з коливанням запасів золота, періодичність 3 роки.
17. Мануфактура – стадія розвитку промисловості при капіталізмі, яка прийшла на зміну простій кооперації і перебувала в круп крупній машинній індустрії.
18. Наука – інтегральне позначення людської діяльності, щодо пізнання світу для використання оптимальних результатів у практиці.
19. Науково-технічна революція – революційні зміни у взаємодії людини з природою, а також в системі продуктивних сил і техніко-економічних відносин.
20. Науково-технічний прогрес –поступальний, органічно взаємопов`язаний розвиток науки і техніки, що зумовлює еволюційні зміни у межах технічного способу виробництва.
21. Повна зайнятість - озна­чає надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільне корисною працею, на основі якої здійснюється інди­відуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, дер­жави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.
22. Природне безробіття – рівень безробіття за повної зайнятості ресурсів і повних обсягів виробництва.
23. Пропорційність – погоджений і збалансований розвиток економіки, спрямований на досягнення об’єктивної мети.
24. Проста кооперація – первинна форма підприємств, в яких під контролем капіталіста планомірно здійснюється об`єднана праця найманих робітників, виконувалась однорідна робота або єдине виробниче завдання з метою виробництва додаткової вартості.
25. Раціональна зайнятість – це зайнятість наявна в суспільстві при оптимальній (раціональній) структурі народного господарства з ура­хуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів відповідно до потреб технологічного способу виробництва, адекватності структури робочих місць і трудових ресурсів, їх статево-вікової та освіт­ньо-кваліфікаційної структури.
26. Ринок робочої сили – певна сукупність економічних відносин між найманими працівниками, підприємцями та біржами праці з приводу організації, використання й купівлі-продажу робочої сили.
27. Рівень безробіття – відсоток працездатного населення, не зайнятий в певний момент суспільно-корисною працею.
28. Розширене відтворення робочої сили є похідним від сутності робочої сили. Остання, як зазначалось, є сукупністю фізичних, розумо­вих і організаторських здібностей людини, набутих знань і досвіду, які вона застосовує у процесі виробництва споживних властивостей.
29. Середні цикли – причина їх у сфері кредиту, періодичність 8-10 років.
30. Сукупний пра­цівник – це взаємопов'язаний технологічним способом виробництва, передусім, суспільним поділом праці, комбінований персонал праців­ників, які безпосередньо або опосередковано беруть участь у створенні суспільних споживчих вартостей (у т. ч. втілених у послугах), що фор­мують чистий національний продукт.
31. Темпи економічного зростання – відносні показники, які характеризують стан розвитку окремих країн або їх груп, блоків, союзів, споріднених спільними економічно-соціальними рисами чи територіальним розміщенням на материкових континентах.
32. Фабрика – промислове підприємство,  засноване на системі машин; вища стадія розвитку капіталізму в промисловості.
33. Фаза економічного циклу – фаза циклічного розвитку економіки.
34. Фактори економічного зростання – явища і процеси, які визначаються в масштабах збільшення ВВП, можливості підвищення ефективності та якості економічного зростання, поліпшення добробуту населення.

Тема № 14.  Господарський механізм у системі суспільного відтворення. Держава та її економічні функції

1. Бюджетно-податкове регулювання – пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни.

2. Денаціоналізація – процес трансформації державної власності у приватну й колективні типи власності та їх різновиди. Здійснюється у зв’язку з надмірним одержавленням власності та економіки, бюрократичним характером управління державною власністю та ін. Денаціоналізація не повинна переходити оптимальні межі і бути ефективною.

3. Державне регулювання економіки – сукупність основних напрямів, форм і методів цілеспрямованого впливу державних і наддержавних органів управління на функціонування і розвиток економічної системи (в т.ч. окремих її підсистем) для її стабілізації та пристосування до умов, що змінюються.

4. Державні прогнози – науково обгрунтоване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки в майбутньому, альтернативних шляхів і строків досягнення бажаних цілей, наслідків державного втручання (невтручання) в економічне життя суспільства.
5. Державні програми – розробка комплексних програм розвитку національної економіки або її секторів, тобто визначення цілей і пріоритетів економічного та соціального розвитку країни, а також можливих шляхів та засобів їхньої реалізації
6. Кредитна політика – комплекс методів і засобів у сфері кредитних відносин, які здійснюють центральний банк і держава з метою антициклічного регулювання і пристосування ринку позичкових капіталів до соціально-економічного розвитку. Конкретні цілі кредитної політики, це послаблення економічних криз, обмеження інфляції, забезпечення стабільного зростання виробництва і функціонування ринку позичкових капіталів, забезпечення оптимального платіжного балансу. 
7. Націоналізація (лат. Natio - народ) – перехід приватної чи колективної власності (землі, промисловості, зв’язку, банків і т.д.) у власність держави.
8. Приватизація – процес передачі або продажу об’єктів державної власності одноосібним або асоційованим приватним власникам; наслідком приватизації є змінна форма власності.
9. Прогнозування економіки – процес розробки економічних прогнозів, що грунтується на вивченні закономірностей розвитку економічних явищ і процесів, виявляє найімовірніші та альтернативні способи їх розвитку і є основою для вибору і вмотивування економічної політики, яка врахувала б виявленні об’єктивні аспекти пізнаних закономірностей і процесів.
10. Програмування економіки (нім. programmieren – складати програму) -  одна з форм регулювання економіки. Як форму державного регулювання економіки програмування використовують для здійснення істотних структурних змін в економіці і за недостатнього розвитку ринкових відносин. Програмування – процес орієнтації економіки з боку держави через регуляторний і комплексний вплив на структуру відповідно до варіанта соціально-економічного розвитку в рамках ринкового механізму.
11. Система управління економікою – комплекс взаємопов’язаних, взаємодоповнюючих і узгоджених методів, форм і засобів управління (в т.ч. регулювання), що використовуються органами управління, управлінським апаратом на макро- і мікро- рівнях. С.у.е. поділяють на територіальну і галузеву підсистеми, які в свою чергу, містять окремі елементи управління підприємствами, організаціями, фірмами і компаніями.
12. Цільові програми – об’єднаний єдиною метою, намічений для планомірного здійснення комплекс взаємопов’язаних завдань і адресних соціальних, економічних, наукових, науково-технічних і організаційних заходів; складова економічних методів управління.

Тема № 15.  Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік

1. Економічна система – об’єктивна єдність закономірно пов'язаних між собою явищ і процесів економічного життя. Економічна система – сукупність усіх видів економічних діяльностей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, на регулювання економічної діяльності.
2. Китайська модель. Нині в цій країні змінюються уявлення про форми і методи будівництва соціалістичного суспільства, в якому державна форма власності була єдиною, а централізоване планування не залишало місця ринковим відносинам. Сучасна китайська економіка базується на визнанні існування як державної, так і приватної власності на засоби виробництва. Створюються підприємства, які належать іноземному капіталу. Розвиваються ринкові відносини і планування національної економіки. Китай створює нову економічну систему, в якій план буде успішно взаємодіяти з ринком.
3. Соціально-ринкова економіка - це такий тип економічного розвитку, коли свобода ринку і підприємництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства
4. Шведська модель – незважаючи нате, що понад 90 відсотків господарської діяльності у цій країні зосереджено у приватному секторі, держава бере активну участь в економічному і соціальному житті. Вона відіграє головну роль у забезпеченні економічної стабільності, захисті довкілля, розподілі й поділі доходів через державні програми видатків на соціальні потреби. За моделлю змішаної економіки розвивається і Німеччина.
5. Японська модель економіки характеризується досить розвинутим індикативним плануванням і урядовою координацією економічної діяльності приватного сектору. Фірми разом із міністерствами розробляють стратегічні напрями розвитку національної економіки та визначають ключові галузі для вкладення капіталів. Планом прогнозують можливі труднощі при проведенні економічної політики уряду та заходи з їх подолання, намічають орієнтири економічної діяльності фірм і зростання добробуту населення країни.

Тема № 16.  Світове господарство і міжнародні економічні відносини

1. До міжнародного науково-технічного співробітництва відносять зв'язки з приводу обміну результатами науково-дослідних і експериментально-конструкторських робіт (НДЕКР); спільне проведення підприємствами, країнами або організаціями науково-дослідних робіт із подальшим спільним чи роздільним використанням їхніх результатів; спільну розробку і використання науково-технічних нормативів, вимог, і стандартів; обмін загальною науково-технічною інформацією.
2. Імпортні квоти визначають максимальний обсяг товарів, які можуть бути імпортовані в країну за певний відрізок часу.
3. Інтеграційні процеси - проведення державами-учасницями єдиної соціально-економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які мають місце у регіоні.
4. Інтернаціоналізація виробництва - це розвиток міжнародних економічних зв'язків і відносин між суб'єктами підприємницької діяльності в процесі переростання продуктивними силами меж національної економіки і формування інтернаціонального процесу безпосереднього виробництва.
5. Інтернаціоналізація господарського миття, яка являє собою об'єктивний процес виникнення та розвитку зв'язків між: національними господарствами різних країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення.
6. Інтернаціоналізація капіталу являє собою процес взаємопереплетіння та об'єднання різних форм національного та інтернаціонального капіталу
7. Міжнародна економічна інтеграція, під нею розуміються не тільки регіональні форми економічного співробітництва країн світу , а як об'єктивний, усвідомлюваний та відповідно спрямований процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних господарських систем на основі саморегулювання та розвитку, в основі якого залежить економічний інтерес самостійних господарських суб'єктів та міжнародний поділ праці.
8. Міжнародна спеціалізація виробництва --це така її форма, за допомогою якої відбувається концентрація певного виробництва в окремих країнах і регулярне забезпечення нею світового ринку.
9. Міжнародний поділ праці являє собою зумовлену певним ступенем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і породжує спеціалізацію окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємному обміні
10. Міжнародні економічні відносини являють собою систему господарських відносин між: різними країнами світу.
11. Портфельні інвестиції являють собою фінансову операцію з придбання зарубіжних цінних паперів за іноземну валюту.
12. Прямі інвестиції, які вкладаються переважено в акції промислових, торговельних та банківських підприємств тощо, що забезпечує володіння або певний контроль над діяльністю цих підприємств.
13. Світове господарство - це сукупність внутрішньо суперечливих національних економік, пов'язаних міжнародним поділом праці, виробничими, торговельними, фінансовими та науково-технічними зв'язками.
14. Світове господарство постає як цілісна економічна система сучасного світу у вигляді взаємодіючих, взаємопов'язаних національних господарств технологічними, економічними та соціальними відносинами.
15. Світовий ринок  являє собою сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, які існують на основі міжнародного поділу праці і складають світове господарство.
16. Торгове мито являє собою своєрідний податок, який застосовується при імпорті певної групи товарів з метою поповнення доходів бюджету

Тема № 17. Економічні аспекти глобальних проблем

1. Глобалізація – планетарний, всеохоплюючий процес трансформації, функціонування та розвитку світового господарства у відкриту цілісну систему інформаційно-технологічних, фінансово-технологічних, суспільно-політичних, соціально-культурних взаємозв’язків і взаємозалежностей.
2. Демілітаризація економіки – роззброєння і ліквідація військових галузей виробництва.
3. Конверсія - перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції
4. Сутність глобальних проблем – комплекс зв’язків і відносин між державами та соціальними системами, суспільством і природою у загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв’язані їхніми спільними зусиллями.