Глобалізація є ключовим поняттям, що характеризує процеси світового розвитку на початку 21 століття. Її суть дослідники зводять до різкого розширення та ускладнення взаємозв’язків і взаємозалежностей народів й держав. Глобалізацію трактують як нову стадію суспільного розвитку у загальнопланетарному масштабі, нову якість соціальних зв′язків та суспільних процесів, яка стала можливою завдяки досягненням науки і техніки. Процес глобалізації складається із багатьох глибинних трансформацій, які відбуваються в різноманітних сферах людської діяльності.
Глобалізація (від латинського globus – куля, англійського global – всезагальний) – це процес становлення світу як єдиного простору, в якому долаються обмеження, що накладаються географією, а просторово роз′єднані елементи взаємодіють між собою.
Термін «глобалізація» вперше вийшов з–під пера Т.Левітта у 1983 році для позначення феномену злиття ринків певних продуктів, що виробляються великими багатонаціональними корпораціями. Сьогодні цей термін набув широкого використання та наповнився більшим набором трактувань.
Процес глобалізації має всеоб′ємний характер, його різні грані належать до предмета вивчення майже всіх суспільних наукових дисциплін, кожна з яких використовує власну понятійну мову, свій набір категорій, які часто не стикуються між собою, і водночас часто перетинаються.
До основних проявів глобалізація сьогодні відносять інтенсифікацію транскордонних економічних, політичних, соціальних та культурних зв’язків, трансформацію світової економіки, тріумф західної системи цінностей, технологічну революцію з чисельними соціальними наслідками, нездатність національних держав справитись з глобальними проблемами, які вимагають глобальних рішень тощо.
Загалом процес глобалізації має чотири основні виміри:
1. господарсько–технологічний,
2. фінансовий (інтернаціоналізація грошових потоків),
3. інституціональний, що проявляється в уніфікації міжнародних та внутрішньополітичних інституцій, правових законодавчих актів, які регулюють міжнародні відносини, економічних відносин, впливів принципів міжнародного права на законодавство національних держав,
4. духовно–інтелектуальний – поширення і сприйняття нових ідей, знань, технологій.
