Зміст і співвідношення базових цінностей в історії людства дуже різноманітні. Аналіз основних типів ціннісних орієнтацій слід проводити за трьома напрямами: а) виділення пріоритетних цінностей; б) розгляд їхнього змісту; в) характеристика способу обгрунтування їх.
У різні епохи і в різних суб'єктів діяльності склалися три основних напрями ціннісних орієнтацій, що задають життєвий сенс-:
1) на потойбічний світ;
2) на самого себе;
3) на суспільство.
Перший тип ціннісної організації виникає за умов, коли людина відчуває, з одного боку, страх перед таємничими силами природи, незадоволена своїм реальним, «посейбічним» життям, а, з другого боку,— схиляється перед величчю вічності й нескінченності Світу, які відкриваються перед нею. Тут можливі істотно відмінні варіанти, хоча вони можуть химерно перетинатися. Наприклад, давньоіндійські філософи, що вчили злиттю індивідуальної, і світової душ (атману і брахману), відходили від задушливих умов кастового ладу і досягали у медитаціях шанобливого почуття поєднання із Світом. На одному полюсі ми бачимо марновірне поклоніння перед надприродним, на іншому — співпричетність до святого. Між ними — всі відтінки релігійного і об'єктивно-ідеалістичного типів ціннісних орієнтацій.
Матеріалістичне розуміння історії відносить «потойбічний світ» по той бік скінченного рівня реальності і орієнтує людину на святість, самоцінність єдності Світу: людина — це мікрокосм, вкорінений у світову (природну та культурну) єдність.
Коли окрема людина не усвідомлює себе як особистість, а в суспільстві панує колективна залежність перед реальністю, тоді переважає орієнтація на надприродне.
І нарешті, матеріалістична інтерпретація постає як момент світогляду, який прагне подолати антропоцентризм і поглянути на світ не лише як на майстерню для людини, а як на храм, де все є святим само по собі.
Орієнтація на самого себе і зневіра в усьому супроводжує епохи занепаду» особливо коли якась чергова акція світового масштабу не виправдала сподівань. Не випадково, скажімо, скептицизм та епікурство заполонили («затопили») масову свідомість людей після загибелі імперії Александра Македонського. Так само експансія вульгарного гедонізму (філософія, за якою життєвий сенс і благо зводяться до насолоди) стає «зажерливою» саме в період крайніх масових розчарувань: в епоху розпаду Римської імперії. А сучасна «масова культура»? Хіба ж бо вона не засвідчує самоочевидний «спад» людського бачення світу, вельми небезпечне спотворення його цінностей? Адже користь розуміють як споживацтво, а добро — як престижність; творчість вироджується в імітацію, моду, а свобода — у сваволю; підсумковою домінантою є престижне споживання («не гірше за інших» — це мінімум, «усім на заздрість» — максимум).
Орієнтація на суспільство переважає тоді, коли віра в авторитет святого духу послаблюється, а нестримний гедонізм де-монструє усі «принади» розкладу. В античну епоху — це стоїцизм (людина повинна мужньо приймати власну долю, якою б вона не була), у Новий час — це категоричний імператив Канта, вимога ставити обов'язок вище за особисті схильності. Благо вбачається насамперед у дотриманні обов'язку (морального закону). Людину при цьому розуміють або абстрактно, як людину взагалі, як представника роду людського (за Кантом), або це розуміння набуває форми сподівання на «міцну руку», яка «приведе до ладу». Зрозуміло, що у реальному житті зазначені типи ціннісних орієнтацій не часто зустрічаються у чистому вигляді (часом вони набувають найдивовижніших форм і поєднань).
Доля світу залежатиме від наслідків зіткнення двох життєвих позицій: 1) безвідповідального задоволення власних потреб з позицій сили і 2) єдності вільної, творчої самореалізації з відповідальною співпричетністю до становлення світу як цілісної ноосфери. к
Протилежність цих двох підходів Е. Фромм виразив короткою формулою: «Мати чи бути?» Зміст цих понять потребує розкриття й уточнення, бо, приймаючи пафос Фромма, не можна загалом погодитися з його розумінням позиції «бути». Позиція «мати» орієнтується на такі цінності, як користь для себе (тобто вигода), влада і престижне споживання. Свобода перетворюється на сваволю. Добро^ «перевтілюється» у розрахунок. Основна стратегія поведінки задається принципом «мета виправдовує засоби». Занепад загальної культури, спотворення потреб і зростання технічних можливостей переводять таку орієнтацію на рівень кримінальної свідомості. Хижацькі цілі — а той, хто їх переслідує, не гребує ніякими засобами — неминуче призводять до лиха, до розколу й розпаду.
Які ж об'єктивні умови протистоять руйнівним тенденціям хижацтва і споживацтва в сучасному суспільстві? По-перше, цеоб'єктивна логіка самого виробництва. Незважаючи на своє прагнення до максимального зиску, вона, спираючись на приватний інтерес, змушена орієнтуватися на високу продуктивність праці і якість продукції (овочі без нітратів можна продати дорожче).
По-друге, позитивна трудова тенденція і відповідальність за долю людства і природи стимулюються демократичними традиціями, які дають змогу громадській думці грати істотну роль.
По-третє, це культурно-історичні традиції (наприклад, особливості японського способу життя). Отже, у західному суспільстві немає єдиної «чорної» тенденції. Там відбувається боротьба між класичною приватновласницькою орієнтацією (силою домагатися першості і задовольняти потреби), мафією і «масовою культурою», з одного боку, і орієнтацією на загальнолюдські цінності, на виживання людства і планети в цілому — з іншого.
Отже, в усьому світі з тією чи іншою мірою гостроти відбувається боротьба двох тенденцій. Розглянемо гуманістично-екологічну, або гуманістично-космічну тенденцію. Лейтмотив її — цілГсність, гармонія, що розвиваються як у самому світі (людини, суспільства, природи), так і в системі ключових цінностей. Насамперед — це єдність свободи (найвищий прояв гуманізму і творча самореалізація індивідуальності) і співпричетності (шанобливість перед життям, відповідальна причетність до життя природи, космосу — звідси екологічність і космізм). В основі відповідної програми має лежати не реалізація принципу «знання — сила», що дає змогу маніпулювати усім сутнім як об'єктом, а мудрість, орієнтована на єдність користі (для людини і світу) і добра (що об'єднує людей у загальне людство, а людство—-з природою), на творчість, що спирається на єдність істинного знання про світ і діалог різних життєвих кредо (крім тих, що одразу заперечують орієнтацію на діалог), і нарешті, на красу (вона служить поліфонії індивідуальностей у єдиній ноосфері, а не рекламній самодемонстрації) і визнання святості усього сутнього, орієнтованого на благо, а не на владу. Такий світогляд проголошує волю до гармонії, добра і любові, а не волю до влади.