пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Вчення про сутність людини К. Маркса.



Будь-яка значна по масштабу теорія суспільства припускає явну чи неявну присутність якоїсь теорії людини, її сутності і місця у світі. Іншими словами, з теоретичною соціологією завжди межує визначена філософська антропологія. Так було й у Маркса. Його бачення людини сформувалося під впливом просвітителів, Гегеля, Фейєрбаха, а також Гесса. Хоча Маркс не ставив перед собою задачі створити особливу філософську антропологію, його концепція людини в цілому відрізнялася глибокою оригінальністю.

Відповідно до Маркса, людина - це насамперед homo faber, людина виробляюча. Продуктивна праця - от що відрізняє людину від тварини. Людина відрізняється від тварини тим, що не стільки пристосовується до навколишнього світу, скільки його пристосовує до себе.

Разом з тим праця зв"язує людину з природою. Завдяки праці в ході історичного розвитку люди все більше опановують природні стихії. Але разом з тим, у міру оволодіння цими стихіями, створені самими людьми продуктивні сили і суспільні відносини все більше протистоять їм у якості зовнішніх, далеких, ворожих для них сил. Відбувається відчуження людини від створених нею сутностей. Людина виявляється відчуженою від результатів своєї праці, від процесу праці, від суспільства і від самої себе (самовідчуження). Тільки в майбутньому комуністичному суспільстві, коли закінчиться «передісторія» людства і почнеться його «справжня» історія, коли людство з «царства необхідності» перейде в «царство волі», людина повернеться до самої себе, і відчуження буде переборено.

Маркс виходить з руссоїстського погляду на людську природу, відповідно до якого людина по природі своєї — істота цілісна, «невідчужена», добра. В оцінці людської природи К.Маркс непохитний раціоналіст: людина, у його розумінні, істота споконвічна і безумовно розумна. Конт навіть у своїй «об"єктивній» соціології, не говорячи про «суб"єктивний», залишає місце для віри і почуття як важливих факторів людської життєдіяльності.

Для того щоб споконвічно позитивні родові якості людини проявилися, необхідно докорінно перетворити суспільство. У майбутньому комуністичному людстві (Маркс, як і Конт, виходить із уявлення про «розшерення соціальної вселенної», розглядаючи людство як розширене до межі суспільство) людина, переборюючи відчуження, повернеться на нові, більш високі ступіні до свого вихідного й у той же час справжнього стану. Відмінність же цього, нового «золотого століття» від первісного полягає в тому, що тут «невідчуженість» базується не на низькому рівні продуктивних сил і обмеженості відносин людей між собою і з природою, а, навпаки, на безмежному росту продуктивних сил, на всемогутності людини і небаченому достатку.

Ця концепція людини, яка безпосередньо переростає в утопію, складає свого роду постійний фон наукових пошуків Маркса. Останні, однак, мали потребу в менш абстрактних постулатах і категоріях. Тому Маркс формулює тезу про соціальну сутність людини і звертається до її вивчення. Одна з найбільш відомих його Тез про Фейєрбаха» говорить: « .Сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є сукупність усіх суспільних відносин» Важливо мати на увазі, що це не психологічний, а саме філолофсько-антропологічний постулат: він відноситься не до особистості, а саме до природи людини взагалі, оскільки мова йде про сукупність усіх суспільних відносин.

Таким чином, Маркс, як і Конт, вносить важливий вклад у відкриття соціальної реальності і тим самим — в онтологічне обґрунтування соціології як науки. Але розуміє цю реальність він інакше, ніж Конт. На відміну від Конта його не можна вважати соціальним реалістом, як, проте, і соціальним номіналістом. Його трактування взаємин суспільства й індивіда базується на розумінні взаємозалежності, взаємодоповнюваності і взаємопроникненні цих сутностей. В інтерпретації Маркса суспільство являє собою систему зв"язків і відносин між індивідами, які утворяться в процесі діяльності, насамперед – трудовий, «Суспільство не складається з індивідів, а виражає суму тих зв"язків і відносин, у яких ці індивіди знаходяться один до одного», — писав він. Суспільство в його розумінні — це «продукт взаємодії людей»; при цьому люди не вільні «у виборі тієї чи іншої суспільної форми»

Соціальність, по Марксу, виявляється не тільки у формі «безпосередньої колективності», коли індивід взаємодіє з іншими віч-на-віч. Суспільство присутнє в людині і впливає на її поведінку і тоді, коли індивід знаходиться наодинці із собою.

Особистість, по Марксу, — не вихідний пункт соціально-історичного розвитку, а його результат. Підкреслюючи соціальну обумовленість свідомості і поведінки індивіда, Маркс розглядав розвиток особистості як вищу мету суспільного розвитку, яка буде досягнута тільки після радикального перетворення суспільних відносин.
 


21.06.2015; 21:51
хиты: 72
рейтинг:0
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь