Одним із перших критиків теоретичних постулатів 3. Фрейда був швейцарський психіатр Карл Густав Юнг (1875-1961), який до 1913 р. поділяв основні погляди свого вчителя
1. Теоретичні розходження з фрейдизмом стосувалися передусім лібідо - Юнг був противником виключно сексуального трактування психічної енергії. Іншою була і теорія несвідомого. Суть розбіжностей у теоріях Юнга і Фрейда ґрунтувалася на розумінні природи несвідомого. Юнг вважав, що Фрейд неправомірно підвів усю людську діяльність до біологічно успадкованого сексуального інстинкту, оскільки інстинкти людини мають не біологічну, а цілковито символічну природу. Він припустив, що символіка є складовою самої психіки і що несвідоме виробляє певні форми або ідеї, які мають схематичний характер і становлять основу всіх уявлень людини. Ці форми не мають внутрішнього вмісту, вони є формальними елементами, які здатні оформитися в конкретне уявлення лише тоді, коли вони потрапляють на свідомий рівень психіки. Виділеним формальним елементам психіки Юнг дає особливу назву - "архетипи", які начебто іманентно притаманні всьому людському роду.
Архетипи, згідно з Юнгом, є формальними зразками поведінки, або символічними образами, на основі яких оформлюються конкретні, наповнені змістом образи, що відповідають у реальному житті стереотипам свідомої діяльності людини.
На відміну від Фрейда, який розглядав несвідоме як основний елемент психіки окремої людини, Юнг провів чітку диференціацію між індивідуальним і колективним несвідомим. Індивідуальне несвідоме (або, за терміном Юнга, особисте, персональне несвідоме) відображає особистісний досвід окремої людини і складається з переживань, які колись були свідомими, але втратили свій свідомий характер через забування або придушування.
К. Юнг ввів поняття "архетип" та "колективне несвідоме", щоб розглядати природу несвідомого з погляду не біології, а символічного позначення і схематичного оформлення структурних уявлень людини. Таке трактування несвідомого сприяло його зверненню до міфології, релігії, мистецтва, в яких ми зустрічаємо архетипні образи. Для розуміння людської особистості необхідно вийти за межі формул природознавства: не тільки медичні посібники, а і вся історія культури має стати відкритою книгою для психіатра. До біохімічних та фізіологічних порушень можна віднести лише невелику частину психічних захворювань. Хворіє особистість, котру, на відміну від організму, можна зрозуміти, лише звернувшись до цивілізації, до якої ця особистість належить, а потім - до всієї духовної історії людства. Світ культури пов'язаний для Юнга з природою людини, а в ній на першому місці стоять "вічні" символи, відображені в релігійно-міфологічних уявленнях.
Одним з елементів аналітичної психології є теорія комплексів, тобто психічних сил індивіда, які, перебуваючи у несвідомій формі, постійно нагадують про себе. У несвідомому, на думку Юнга, завжди є комплекси спогадів індивідуального минулого, передусім батьківські, дитячі комплекси, комплекси влади та ін.
Вони є своєрідними "психологічними демонами", які свідчать про силу влади несвідомого над свідомими процесами.
Як у Фрейда, так і в Юнга несвідоме формує те внутрішнє і сутнісне ядро, яке утворює психічний світ людини. Правда, на відміну від Фрейда, Юнг проводить глибшу диференціацію рівнів розвитку психіки та вводить певні поняття, які, на його думку, характеризують нове бачення особистості загалом. Разом з такими інстанціями, як "Я", індивідуальне несвідоме і колективне несвідоме, він виділяє "Персону", "Аніму", "Анімус", "Тінь", "Самість".
"Персона" (Persona) - своєрідна маска, яку одягає особистість у відповідь на вимоги соціального оточення. Якщо "Я" тотожне "Персоні", то особистість виступає як відчужена істота, яка відіграє певну соціальну роль, нав'язану суспільством.
"Аніма" (Anima) - абстрактний образ, який представляє жіночий архетип в чоловікові. Через нього досягається взаєморозуміння між статями.
"Анімус" (Animus) - абстрактний образ, який представляє чоловічий архетип в жінці. Через нього також досягається взаєморозуміння між статями.
иТіньп (Schatten) - архетип, який складається із тваринних інстинктів і є зосередженням темних боків особистості. Агресивні й антисоціальні спрямування "Тіні" можуть не виявлятися у відкритій формі, оскільки вони приховані під маскою "Персони" або витісняються в індивідуальне несвідоме.
"Самість" (Selbst) - центральний архетип особистості, навколо якого концентруються всі психічні особливості людини.
Сфера "Самості" - дещо проміжне між свідомим і несвідомим, центр тотальної особистості.
Структура особистості, таким чином, відрізняється від фрейдівської передусім тим, що Юнг іде шляхом подальшої диференціації фрейдівського "Воно". У Фрейда "Воно" є цілковито біологічним, природним, у Юнга несвідоме містить і соціальні моменти. Але, на відміну від багатьох неофрейдистів, які постулюють тезу про соціальне несвідоме, архетипи кантівського несвідомого мають спадковий характер. Архетипи - від "Тіні" до "Аніми", від індивідуального до колективного несвідомого - залишаються безпосередніми "даностями" в людській психіці, і вони мають право на існування лише в лоні "природності" людського організму. Тому невипадково Юнг принижує значення свідомої діяльності людини і звертається більше до аналізу несвідомих архетипів, ніж до свідомого "Я".
Поняття "персона" пов'язане із соціальною роллю людини в суспільстві. У процесі життя вона навчається поводитися згідно з соціальними очікуваннями. Кожній професії, наприклад, притаманна певна маска, яку носить член суспільства. Персона не є складовою власне характеру, але тісно з ним пов'язана і є своєрідним захистом внутрішнього "Я".
Чотири основні функції далі поділяються на дві узагальню-вальні установки: екстравертну й інтровертну. Це два способи відношення до світу, два шляхи організації досвіду. У разі екстравертної установки інтереси людини направлені на об'єкт, у разі інтровертної - на суб'єктивний світ, на себе. Всім людям властиві обидві тенденції, одна з яких домінує. Ідеальне співвідношення - це ритмічне чергування установок, що в реальності трапляється нечасто. Нижче наведені характерні особливості обох типів.
Екстраверт. Людина цього типу діє відповідно до зовнішньої необхідності. її інтереси та увага концентруються на безпосередньому оточенні. Вона зосереджена на людях та речах і поводиться відповідно до вимог суспільства. Можливості екстраверта обмежені, оскільки він намагається відповідати безпосереднім миттєвим запитам оточення та утримується від будь-яких нововведень, які не зовсім зрозумілі та якимось чином виходять за межі зовнішніх очікувань. Відношення несвідомого до усвідомленого компенсаційне. Суб'єкт, екстравертований на рівні свідомості, на несвідомому рівні інтравертований. Несвідомі тенденції можуть втрачати свої компенсаційні особливості внаслідок придушення силами колективного несвідомого, і в такому разі відбувається конфлікт зі свідомим. В такий момент суб'єкт або не знає більше, чого він хоче, або він хоче занадто багато відразу і не здатен отримати задоволення. Вважається, що неусвідомлена установка екстраверта часто межує з жорстокістю і брутальністю.
Інтроверт. Людина цього типу, на відміну від екстраверта, відмежовується від зовнішнього світу і будує штучний суб'єктивний світ. Вона схильна до зрівняння Его з цілісною особистістю. Однак несвідомо зовнішні об'єкти посилюються внаслідок дії компенсаційного механізму, індивід стає залежним від них. Інтроверта супроводжують практичні труднощі. Ілюзія переваги, створена Его, руйнується, тому прагнення інтроверта до домінування та контролю закінчується прагненням любові. Він боїться нових людей та речей, зовнішнього світу, який наділяє магічною силою.
Психіка людини становить цілісність несвідомих і свідомих процесів. Це саморегулівна система, в якій відбувається постійний обмін енергією між елементами. Психічні порушення виникають в результаті дисгармонії, розколу, конфлікту. Відокремлення свідомості від зовнішнього світу призводить до втрати рівноваги, несвідоме прагне "компенсувати" однобічність свідомості. Саме панування екстравертної, тобто направленої на зовнішній світ, свідомості характерне для західної цивілізації. Інтровертне, спрямоване всередину, мислення встановлює рівновагу із силами несвідомого; воно домінувало в усіх традиційних суспільствах.
Ця типологізація, як і деякі інші фрагменти психосоціології Юнга, стимулювала інтерес учених до проблем взаємовідносин особистості та соціального середовища і справила певний вплив на розвиток як культури загалом, так і соціології та соціальної психології зокрема.
Погляди Юнга на психічне життя, культуру та історію можна приблизно звести до таких тверджень:
- несвідоме реальне. Його активність, енергетична основа всередині нас і між нами виявляються безперервно. Психічна реальність не може бути непізнаною і невизнаною. Наш свідомий розум не є єдиним керівником усього "індивідуального господарства", він навіть не єдиний господар наших думок. Ми завжди і в усьому -- індивідуально й колективно - перебуваємо під впливом (добрим чи поганим) тієї енергії, яка нами не усвідомлюється;
- саме тому, що несвідоме нами не усвідомлюється, ми нічого безпосереднього сказати про нього не можемо. Але ми все ж таки оцінюємо його за його "плодами" - непрямими виявами у свідомій психіці. Подібні вияви - маніфестації - можуть виринати у сновидіннях, творах мистецтва, уяві, мріях, деяких специфічних формах поведінки, а також у тих символах, які керують народами і суспільствами;
- результативний (маніфестний) вияв психічного завжди є сплавом, змішуванням різних впливів, комбінацією різноманітних чинників. Передусім це робота Его, нашого свідомого "Я". Потім - особистісні (в основному, неусвідомлені) комплекси індивіда або групи, до якої належить той чи інший учасник. І, нарешті, можна простежити участь комбінації архетипів, яка має своє ініційоване начало в колективній психіці, але реалізується в тому ж індивіді (колективне несвідоме). Із взаємодії всіх цих складових виникають вчинки, ідеї, твори мистецтва, будь-які масові рухи та колективні дії. І тут прихована вічна "чарівність" життя як окремої людини, так і груп, суспільств, націй і всього людства: від наскального живопису первісних дикунів до масових експериментів світових війн або ГУЛАГу;
- несвідоме безперервно відтворює символи, і ці символи психічні. Як і сама психіка, вони засновані на емпіричній реальності, але не є знаками, які представляють цю реальність. В багатьох своїх працях Юнг детально розглядає як сам зміст символу, так і його відмінність від знаку. Наприклад, уві сні образ бика може лежати в основі сексуальності, але сам образ до цього не зводиться. Ставлення Юнга до символів неоднозначне, тому що він уникає жорсткої закріпленості зображуваного образу. Бик (як символ психічної енергії, що представляє силу) може символізувати агресивну чоловічу сексуальність, але одночасно може означати і фалічну творчість, і образ неба, і постать суворого батька тощо. У будь-якому випадку вільний шлях символічного міркування відкриває широкі можливості для смислу і є противником різного буквалізму чи фундаменталізму;
- Юнг був упевнений в тому, що значення психічних символів значно ширше за особистісні межі. Архетиповий символ за своєю сутністю є трансперсональним. Він міжособистісний за смислом. Очевидно, тут прихована неконфесійна релігійність Юнга. Він вважав, що життєва історія існує на двох рівнях і тому розповідати її слід також, як у старих епічних поемах, Біблії або "Одіссеї", тобто в неалегоричній та алегоричній формах. У протилежному випадку, на його думку, історія, як і саме життя, виявляється неповною і несправжньою.
Отже, в усіх випадках бачимо психічну реальність як єдину очевидність, або найвищу дійсність (за висловом Юнга). У праці "Реальне та сюрреальне" Юнг порівнює східний тип мислення і західний. Відповідно до західного погляду, все, що є "реальним", осягається органами чуттів. Таке обмежене тлумачення реальності, зведення її до матеріальності, хоч і здається зрозумілим, але становить лише фрагмент реальності як цілого. Така вузька позиція чужа східному баченню світу, яке абсолютно все відносить до реальності. Тому Схід, на відміну від Заходу, не має необхідності у визначеннях типу "надреальність" або "екстрасенсорика" щодо психічного. Раніше західна людина розглядала психічне лише як "другорядну" реальність, яка одержується в результаті дії відповідних фізичних начал. Показовим прикладом такого сприйняття можна вважати простодушний матеріалізм, який декларував, що думка знаходиться майже в такому ж відношенні до головного мозку, як жовч до печінки. Нині Захід починає усвідомлювати свою помилку і розуміти, що світ, в якому він живе, представлений психічними образами. Схід виявився мудрішим, на думку Юнга, оскільки вважав, що сутність усіх речей тримається на психіці. Між невідомими есенціями духу та матерією є реальність психічного, яка має бути єдиною реальністю, яку ми безпосередньо переживаємо.
