Екзистенціалізм (лат. exsistentia - існування) або філософія існування - найвпливовіша ірраціоналістіческое напрямок у західній філософії ХХ-го століття.
Виникає екзистенціалізм у своїй ранній формі напередодні 1-ої світової війни в Росії (Лев Шестов, Микола Бердяєв), після війни - у Німеччині (М. Хайдеггер, К. Ясперс) і в період 2-ї світової війни у Франції (Ж. П . Сартр, А. Камю, Г. Марсель та ін.) Усі названі мислителі нині вважаються класиками філософії ХХ-го століття.
Своїми попередниками вони вважали Кіркегора, Достоєвського, Ніцше, Гуссерля. У центр уваги екзистенціалісти рішуче ставили індивідуальні смисложиттєві питання (вини і відповідальності рішення та вибору, ставлення людини до свого покликання і до смерті). Проблеми науки, моралі, релігії їх цікавили переважно у зв'язку з цими питаннями й значно меншою мірою.
Вони відмовляються від раціоналістичного, теоретично розвиненого знання і виявляють прагнення вслухатися, проникнути в мінливі історичні переживання людини, особистості, що існує тут і тепер.
Екзистенціалізм, будучи спробою осмислення соціальних потрясінь, які спіткали європейську цивілізацію в першій половині ХХ-го століття, звернувся до проблеми кризових ситуацій, критичних обставин, в яких опиняється людина.
Буття ними представляється як деяка безпосередня нерозчленована цілісність суб'єкта і об'єкта, людини і світу. В якості справжнього буття, початкового буття виділяється саме переживання, а саме - переживання людиною свого "буття-в-світі".
При цьому буття розуміється як безпосередньо дане людське існування, як екзистенція, яка непізнавана ні науковими, ні раціоналістично-філософськими засобами.
Екзистенція спрямована на інше, а не на саму себе. І тільки в моменти найглибших потрясінь, в умовах "межової ситуації" (перед лицем смерті) людина може прозріти, осягнути екзистенцію як стрижень своєї істоти.
Гносеологія екзистенціалізму не що інше, як бунт проти крайнощів раціоналістичного пізнання. Наука, вважають вони, не в змозі вирішувати світоглядні, гуманістичні проблеми. Істина, на їхню думку, не гносеологічна категорія, а морально-соціальна. Найнадійнішим свідком істини виявляється індивідуальна суб'єктивність свідомості, яка виражається в настроях, переживаннях, емоціях особистості. У них завжди є щось загальне всім людям і що виражає саму суть положення людини в світі.
Філософського екзистенціалізму.
1. Загальна характеристика екзистенціалізму.
Філософія існування або екзистенціалізм (від позднелат.exixtentia - існування) виступила в XX ст. Ця філософія виникає як антропологічна за своєю спрямованістю. Її центральною філософською проблемою є проблема людини, її існування у світі. В одній з найбільш поширених і впливових соціальних концепцій. Процес виникнення і оформлення розтягнувся на кілька десятиліть. Це були 20-ті - 50-ті роки ХХ ст.
Теоретичні витоки екзистенціалізму досить великі і йдуть углиб XIX ст. До них відносяться: релігійно - містичне вчення датського філософа С. К'єркегора (1813-1855), ірраціоналізм і нігілізм німецького мислителя Ф. Ніцше (1844-1900), інтуїтивізм французького ідеаліста А. Бергсона (1859-1941), феноменологічні концепції.
Близькі до екзистенціалізму були і позиції видатного іспанського філософа й письменника Х. Ортеги-і-Гассета (1883-1955). У самому екзистенціалізмі виділяються дві гілки: релігійна, яку за кордоном представляли К. Ясперс, Г. Марсель, М. Бубер (в Росії М. Бердяєв, Л. Шестов), і атеїстична - М. Хайдеггер. Ж.-П.Сартр, А. Камю. Обидві ці гілки розрізняються по ряду позицій. У той же час екзистенціалізм в цілому як сучасне західне філософське протягом містить ряд принципових спільних рис.
Філософія екзистенціалізму в якості свого основного поняття оперує екзистенцією, чи людським існуванням. Головні властивості, або модуси, цього існування: страх, совість, турбота, відчай, невлаштованість, самотність та ін Людина усвідомлює свою сутність не в звичайній, буденній обстановці, а в особливих прикордонних ситуаціях (війна та інші лиха). Тільки тоді, прозріваючи, він відчуває свою відповідальність за все те, що відбувається в навколишньому світі.
Згідно екзистенціалізму, завдання філософії - займатися не стільки науками в їх класичному раціоналістичному вираженні, скільки питаннями суто індивідуально-людського буття. Людина крім своєї волі закинутий у цей світ, в свою долю і живе в чужому для себе світі.
Екзистенціалізм поставив дуже важливі питання, які завжди хвилюють людей: "Для чого живе людина? У чому сенс його життя? Який вибір ним свого життєвого шляху? Згідно екзистенціалізму, завдання філософії - займатися не стільки науками в їх класичному раціоналістичному вираженні, скільки питаннями суто індивідуально -людського-буття.
Екзистенціалізм виникає у 20 столітті, в період загальної неспокійності і воєн (німецький - у першу світову війну, французький - у другу світову війну), і відображає самопочуття людини, поставленого між життям і смертю, буттям і небуттям.
Якщо говорити про історію виникнення екзистенціалізму, про філософські ідеї та роздумах, покладених в основу екзистенціалізму, то можна сказати, що першим представником цього напряму і філософської антропології можна вважати Сократа. Він зробив поворот у розвитку філософії, вперше поставивши в центр свого філософствування людини, його сутність, внутрішні суперечності його душі. Завдяки цьому пізнання переходить від філософського сумніву "я знаю, що я нічого не знаю" до народження істини за допомогою самопізнання. Сократ звів у філософський принцип знаменитий вислів дельфійського оракула "Пізнай самого себе!"
Філософи-екзистенціалісти часто вдавалися до викладу своїх ідей у власне-літературній формі (романи, есе, п'єси), хоча їм не була чужою і певна філософська методологія - так, всі вони більшою чи меншою мірою спираються на феноменологію Е. Гуссерля.
Екзистенціалізм відштовхується від найбільш типових форм радикального розчарування в історії, які призводять до тлумачення сучасного суспільства як періоду кризи цивілізації, кризи розуму і кризи гуманності. Але екзистенціалізм не виступає в якості захисника і Виправдовувачі цієї кризи. Навпаки, він протестує проти капітуляції особистості перед цією кризою. Екзистенціалісти вважають, що катастрофічні події новітньої історії виявили нестійкість, крихкість не тільки індивідуального, а й будь-якого людського буття. Індивіду, щоб встояти в цьому світі, необхідно передусім розібратися зі своїм власним внутрішнім світом, оцінити свої можливості і здібності.
Переважним об'єктом філософського осмислення в екзистенціалізмі виступає буття індивідуальності, сенс, знання, цінності, що утворюють "життєвий світ" особистості. Життєвий світ - це не фрагмент предметного матеріального світу, а світ духовності, суб'єктивності. Одна з головних установок екзистенціалізму - це протиставлення соціального та індивідуального буття, радикальної розірваності цих двох сфер людського буття. Людина не визначається ніякої сутністю: ні природою, ні суспільством, ні власною сутністю людини. Має значення тільки його існування. Основна установка екзистенціалізму - існування передує сутності, тобто людина спочатку існує, з'являється у світі, діє в ньому, а вже потім визначається як особистість. За екзистенціалізму, людина - це тимчасове, кінцеве істота, призначене до смерті. Ставлення до смерті як самоочевидною, абсолютної кордоні будь-яких людських починань займає в екзистенціалізмі таке ж місце, як і релігія, хоча більшість представників цієї філософії не пропонують людині ніякої потойбічної перспективи. Екзистенціалісти вважають, що людина не повинна тікати від усвідомлення своєї смертності, а тому високо цінувати все те, що нагадує індивіду про суєтності його практичних починань. Цей мотив яскраво виражений в екзистенціалістському вченні про "пограничних ситуаціях" - граничних життєвих обставинах, в які постійно потрапляє людська особистість. І головна "межова ситуація" - це ситуація перед лицем смерті, "ніщо", "бути чи не бути" - в секулярної різновиди екзистенціалізму або перед світом трансценденції - Бога - у релігійному різновиди екзистенціалізму.
