Кант негативно ставився до уявної моралі, заснованої на принципах корисності і приємності, на інстинкті, зовнішньому авторитеті і на різного роду почуттях. Ні розсудливість, ні уміння ще складають моральності. Як казав Вл. Соловйов, аналізуючи моральні ідеї Канта, людина, з технічною спритністю вдало діючий у якій-небудь спеціальності або розсудливо влаштовує своє особисте благополуччя, може, незважаючи на це, бути зовсім позбавлений морального достоїнства. Таке гідність приписується лише тому, хто не тільки які-небудь приватні і випадкові інтереси, але і все благополуччя свого життя безумовно Підпорядковує моральному боргу або вимогам совісті. Лише така воля, що бажає добра заради нього самого, а не заради чого-небудь іншого, є чиста, або добра, воля, що має мета сама в собі. Її правило, або моральний закон, не будучи обумовлений ніякої зовнішньої метою, є категоричний імператив, що виражає абстрактну обов’язок.
Кант закликає: визнач себе сам, переймися свідомістю морального боргу, слідуй йому завжди і скрізь, сам відповідай за свої вчинки. Така квінтесенція кантовської етики, строгої і безкомпромісної. Саме борг перед людством і перед своєю совістю змушує нас поводитися морально.
Кант сформулював моральний закон – моральний імператив: «роби так, щоб твоя поведінка могло стати загальним правилом». Він висунув ідею про «вічний мир», заснованому на економічну невигідність і правовому заборону війни.
У філософії Канта моральне слія-ється з ідеєю релігійного, божественного. За Кантом, відповідно до ідеалу віри, церква є загальне і необхідне моральне єднання всіх людей. Вона являє собою царство Боже на землі. З точки зору релігійного розвитку людства в історії, панування морального світопорядку в земній, чуттєвої життя, є вище благо. При цьому в досвіді ідеал церкви перетворюється в емпірично з’ясовні форми, що виступили в історії.
Заперечення божественного існування, згідно Канту, – цілковитий абсурд.
